Мова Гамдіра

Переклад - Ілько Біленко-Шумахер, 2016-2017.

 

^1[1] Починалися так

справи недобрі,

коли плакали альви

сльозами як зорями;^[2]

з ранку саменького

людське прокляття

набирає сили

в скорботі разом.

 

^2[3] Не сьогодні було це,

не вчора навіть,

багато минуло

часу відтоді -

то не давнина була,

вполовину давніше -

як Ґудрун намовляла,

народжена Ґьюкі,

синів молодих

на помсту за Свангільд:

 

³ «Сестру ви мали,

що Свангільд звалась,

її Йормунрєкк^[4]

конями стратив

білими й чорними

на шляху війни,

сірими, спраглими бою

жеребцями ґотськими.

 

^4[5] Залишились ви лиш

конунґів роду,

в живих лише ви

серед племені мого.

 

⁵ Сама я, до слова,

як в лісі осика,

позбавлена родичів,

як сосна гілочок,

радість я втратила,

як дерево листя,

коли губитель прутів^[6]

налетить в день погодній.»^[7]

 

⁶ Тоді каже Гамдір,

сміливості сповнений,

«Не надто ти, Ґудрун,

дала честі Гьоґні,

як вони Сіґурду

сон перервали,

ти в ліжку сиділа,

а вбивці сміялись.

 

⁷ Ковдри червоними,

біло-сині раніше,

стали від крові,

нею залиті;

Сіґурд холодний,

схилилась над мертвим

ти невтішна,

Ґуннар хотів того.

 

^8[8] Атлі до безтями довести хотіла

Ерпа убивством

та Ейтіля загибеллю,

тобі ж ще на гірше вийшло;

хто підніме на іншого,

законом захищеного,

меча, сам біду накликає,

тобі ж повернеться.»^[9]

 

⁹ Тоді сказав Сьорлі, -

а він був розумий:

«Не хочу із матір’ю

суперечок точити,

слова, видається, не всі ще

обидва промовили.

Чого вимагаєш, Ґудрун,

мало сліз пролила ти?^[10]

 

¹⁰ Оплакала братів своїх

і синів своїх,

родичів близьких,

загиблих у січі;

і нас скоро, Ґудрун,

оплакуватимеш обидвох -

як на коней ми сядемо,

то на смерть приречемося.»

 

¹¹ Рушили з двору,

люттю пашіють,^[11]

юнаки прямували

попри гори високі

на гунських конях,

аби смерть відімстити.

 

¹² Зустріли в дорозі

надхитру людину:

«Чим може цей темний^[12]

нам прислужитись?»^[13]

 

¹³ Іншою матір’ю роджений

відповів, що поможе

своїм родичам, як нога

допомагає іншій нозі.

«Як може нога

стопі помагати

чи рука проросте

для руки, що існує?»^[14]

 

¹⁴ Тоді Ерп сказав

їм іще один раз, -

гарцював на коні

герой гордовито:

«Недобре безпутнім

дорогу вказувати.»

Сказали, що надто

бастард сміливий.

 

¹⁵ Дістали із піхов

піхов залізо,

мечі велетункам

призначені в радість;^[15]

сили своєї

скоротили третину,

вразили юного,

до землі похилили.

 

¹⁶ Накидки струснули,

рушили рішуче,

високого роду

одяглись в оксамит^[16].

 

¹⁷ З легких шляхів

обрали найважчий^[17]

і сина сестри^[18]

на гіллі повислого

на вітрі холодному

на захід від міста

на древі вовків^[19]

зустріли. Біда їм!

 

¹⁸ Гамір в палатах,

мужі ель пивали,

гамір коней копит

ніхто не почув,

поки воїн сторожі^[20]

в свій горн засурмив.

 

¹⁹ Почув тоді

Йормунрєкк,

що прямують

вершники в шоломах:

«Раду скликай,

мужі сильні йдуть,

люди, що діву

їхню убито!»

 

²⁰ Розсміявся тут Йормунрєкк,

запустив руки в бороду,

не просив собі зброї,

налив лиш вина,

волосся відкинув,

на щит білий поглянув,

до рук своїх взявши

ріг золотий.

 

²¹ «Щасливим я бути, здавалося б, маю,

що бачу нарешті

Гамдіра й Сьорлі

в залі своїй,

я можу зв’язати

тятивами від луків,

синів гарних Ґьюкі^[21],

повісити на шибениці».

 

²² Тоді мову завела

Гродрґльод^[22], що поодаль стояла,

до сина казала,

про недобре думки:

---

«Спекотно там буде,

та може ради й не бути.

Чи зможуть двоє

тисячу ґотів

зв’язати чи вбити

у їхніх палатах?»^[23]

 

²³ Лемент здійнявся,

попадали кубки,

кров розтеклася

з ґотських грудей.

 

²⁴ Тоді каже Гамдір,

сміливості сповнений:

«Чекав, Йормунрєкку,

нас бачити хтів,

братів по матері,

в своєму палаці.

Ноги твої

і руки твої,

Йормунрєкку, кинуто

у нещадне полум’я».

 

²⁵ Заревів тоді

богонароджений,

потужний у латах,

неначе ведмідь:

«Кидайте каміння,

як не бере спис їх,

і лезо не ріже,

Йонакра синів^[24]».

 

²⁶ Тоді каже Гамдір,

сміливості сповнений:

«Даремно ти, брате,

вуста розтуляв,

часто із них

неподобне виходить».

 

Сьорлі сказав:

²⁷ «Ти сильний, Гамдіре,

та мав би ти розум;

багатьом людям бракне

мудрості трохи!»

 

Гамдір сказав:

²⁸ «Не було б голови вже,

якби Ерп був живий,

спраглий до бою наш брат,

нами ж убитий в дорозі,

воїн достойний, -

діси^[25] в тім винні, -

невразливий до смерті, -

спокусили на вбивство».

 

Сьорлі сказав:

²⁹ «Не варто нам, думаю,

подібно вовкам

гризтись за власну провину,

неначе псам норн^[26],

що, голодні, зростають

в пустельних просторах.

 

³⁰ Добре ми бились,

над ґотами стали,

мечами побитими,

як орли на гілках.

Славу добру здобудемо,

хай сьогодні чи завтра загинемо;

не доживе до вечора той,

кому норни не присудили».

 

³¹ Поліг тоді Сьорлі

на вході до зали,

а Гамдір загинув

позаду її.

 

Це й зветься Давня мова Гамдіра.

 

Примітки:

[1] Белловс вважає цю строфу пізнішим додаванням до пісні.

[2] Також можна інтерпретувати як:

коли вже сідала

альвів печаль

Тут під «печаллю альвів» мають на увазі захід сонця.

Російськомовні перекладачі віддають перевагу розумінню цієї частини близькому до того, як подаю його я. Англомовні ж схиляються більше до другого варіанту розуміння цих двох рядків. При чому Голландер зазначає, що альви ніколи не називали сонце своєю печаллю, для них це - «біле, чисте колесо». Небезпеку сонце несе карликам та темним альвам - якщо воно застане їх, то перетворить на камінь. Такі сумніви Голландера, які поділяю і я, підштовхують до того, що обраний мною варіант таки є ближчим до оригіналу.

[3] Белловс і цю строфу вважає пізнішим додавання, хоча й зазначає, що інші дослідники піддають сумніву наступну, третю, строфу.

[4] Йормунрєкк - скандинавське ім'я для Германаріха (приб. 265-375), остґотського короля, який володів територіями Північного Причорномор’я та Поволжжя. Правив у 350-275 роках.

[5] Строфа неповна. Напевно, частину її (другу) було втрачено.

[6] Тут: вітер. Хоча, Белловс поруч з таким поясненням цього кеннінґу, посилається на те, що інші дослідники розшифровують його як «сонце». Голландер же узагалі розшифровує його як «вогонь».

[7] Белловс зазначає, що між строфами 5 і 6 можлива лакуна.

[8] Белловс припускає, що цю строфу було додано до пісні пізніше, адже її форма доволі дивна і не вписується в канву усієї пісні.

[9] Тут Голландер звертає увагу, що Ґудрун ніколи не прислухається до таких слів, і в цьому є її найбільша проблема.

[10] Деякі дослідники приписують ці слова Гамдірові.

[11] Белловс вважає, що далі в тексті пропущено два рядки.

[12] Ця «надхитра» та «темна» людина - зведений брат Гамдіра та Сьорлі Ерп. Чому «надхитрий» - не зрозуміло. «Темний» - швидше за все через своє «нечисте» походження. Батьком Ерпа був батько Гамдіра та Сьорлі Йонакр, але матір’ю була не його дружина Ґудрун, а наложниця Йонакра.

[13] Хто каже ці слова, достеменно не відомо. Одні дослідники приписують їх Гамдіру, інші - Сьорлі.

[14] Белловс зазначає, що строфа є пошкодженою. Також пряму мову деякі дослідники відділяють в іншу строфу, яку також вважають частково втраченою.

[15] Зміст речення: «вони дістали з піхов мечі, призначені для вбивства велетунок, чому останні дуже раді - не за призначенням використовується зброя». Хоча деякі дослідники вважають, що тут мається на увазі конкретна велетунка - Гєль, богиня смерті, яка радіє, що зараз пролиється кров.

[16] Голландер пояснює цю строфу тим, що брати прибули вже до палацу Йормунрєкка й перебрались у магічні шати (оксамиту приписувались магічні властивості).

[17] Белловс припускає, що цей «найважчий шлях», який ним англійською перекладено як «шлях болю» - це саме та дорога, на якій було страчено Свангільд.

[18] Син сестри - Рандвєр, син Йормунрєкка, якого батько стратив за нібито зв’язок зі Свангільд, яка насправді була його мачухою.

[19] Древо вовків - не стільки кеннінґ, скільки поетичний образ. Вовками в Скандинавії називали злочинців. Тобто тут можна зрозуміти, що Рандвєра повісили не на будь-якому дереві, а саме на призначеному для страти злочинців.

[20] Белловс припускає, що в горн міг сурмити не охоронець, а Гамдір, ніби сповіщаючи при близький напад.

[21] Насправді Гамдір та Сьорлі є не синами Ґьюкі, а онуками по материній лінії.

[22] Гродрґльод - «Славносяйна», «Осяяна Славою».

[23] Багато дослідників вважає, що під іменем Гродрґльод ховається сама Ґудрун, а строфа закралась сюди випадково. Місце їй знаходять переважно після строфи 10. Таким чином вибудовується оповідь про те, що саме Ґудрун намовила Ерпа іти третім разом із братами їм у допомогу.

Я ж роблю припущення, що строфа може мати своє місце саме тут, але випала з канви оповіді через втрату частини тексту. Таким чином, нам просто пізніше розказують про мотиви Ерпа - він не з власної волі набивався у супутники зведеним братам, а саме за намовлянням мачухи.

[24] Цікавий момент. Тут можна припустити, що перебуваючи в передсмертних муках, Йормунрєкк пізнав усі таємниці світу. А отже й дізнався секрет невразливості братів - вони вдягнені в чарівний одяг, який неможливо пробити залізом. Тому він й радить своїм воїнам, що вбити Гамдіра й Сьорлі можна лише забивши їх камінням. Хоча деякі англомовні дослідники, посилаючись на «Саґу про Вьольсунґів», прямо зазначають тут, що це саме Одін говорить ці слова.

[25] Діси - Божественні діви, які подекуди втручаються в людську долю. Інколи можуть призвести до позитивних вчинків, інколи - до негативних. До них відносять також норн та валькюрій.

[26] Пси норн - Вовки.