Саґа про Вьольсунґів

Уривок. Переклад - Ілько Біленко-Шумахер. Оновлено - 24.11.2019.

 

Розділ 1

Про Сіґі, сина Одіна

Тут починається оповідь про чоловіка на ймення Сіґі^[1], сина Одіна. Ще один чоловік, що тут про нього йтиметься, мав ім’я Скаді^[2]. Сіґі був багатим та дуже сильним, але Скаді переважував його і в багатстві, й у силі (так, принаймні, тоді говорили). У Скаді був раб, про якого теж варто тут згадати. Звали його Брєді^[3]. Він розумівся на всьому, до чого б не брався. Мав він атлетичне тіло та, до того ж, був звитяжнішим за інших; був Брєді розумнішим за інших воїнів, принаймні, - за більшість з них.

Й от одного разу Сіґі пішов на полювання разом з тим рабом. Полювання це протривало цілий день аж по захід сонця. А коли вони почали порівнювати свою здобич, то виявилося, що Брєді здобув більше дичини, аніж Сіґі. Останній дуже розсердився й сказав, що дивним є те, що раб може бути таким вправним у мисливстві. Сіґі пішов на нього й убив, а тіло заховав у сніг.

От повернувся він увечері додому й каже, що Брєді поїхав до лісу наодинці, - «і зник він з очей моїх, і не бачив я його більше».

Скаді не повірив тому, що сказав Сіґі, й запідозрив оману. Він здогадався, що Сіґі вбив його раба. Тому послав він людей на пошуки, які закінчилися тим, що в одному зі заметів було знайдено тіло Брєді. Й сказав Скаді, що віднині цей замет треба називати Заметом Брєді. Відтоді так й ведеться: ми називаємо великі кучугури снігу «заметами Брєді».

Усім стало зрозуміло, що це Сіґі убив раба. Тоді проголосили його вовком у святій землі^[4], а отже мусив він покинути батьківський дім. Одін супроводжував його з країни весь той довгий шлях і не покидав, поки не прийшли вони до воєнних кораблів.

Й узяв Сіґі ці кораблі, разом з мужами, що їх дав йому батько перед розлукою, і благословенні вони були на переможний похід. Так й справдилося: він напав на одну з країн і захопив її. По тому він одружився зі знатною дружиною, став могутнім конунґом, найвеличнішим з усіх, і правив він у Гуналанді^[5], де його вважали за найкращого воїна. Дружина народила йому сина на ймення Рєрір^[6]. Він зростав поруч зі своїм батьком і дуже швидко виріс у високого та сильного воїна.

 

Розділ 2

Про Рєріра та Вьольсунґа^[7], сина його

Пройшло багато часу, Сіґі зістарився. На той час в нього вже було багато заздрісників, які змовилися проти нього; серед них були навіть ті, кому він довіряв найбільше, - брати його дружини. Вони всі напали на нього, коли він того не очікував, і було їх багато, тож поліг там Сіґі зі своїми людьми.

Син його, Рєрір, був далеко під час тієї бійні. Тоді, заручившись підтримкою своїх друзів та землевласників, він повернув собі землю та титул конунґа, які належали йому після Сіґі, його батька. Й коли звівся він на ноги, міцно ступаючи по своїй землі, то згадав й про вбивць свого батька, братів матері. Тож зібрав конунґ велике військо й виступив проти своїх родичів. Усвідомили дядьки його, що здійснене ними перекриває їхню спорідненість із Рєріром. Так й було: не дивився конунґ на кровні узи й не зупинявся, поки не відімстив усім вбивцям батька, позбавивши їх життя, хоча й не дуже це було йому приємно. Тепер надбав він ще більше земель та грошей і примножив таким чином те, що успадкував від батька.

Рєрір мав тепер великі статки і обрав у дружину таку жінку, що припала йому до душі; вони жили разом довго, але не мали ані спадкоємця, ані доньки. Це їх сильно засмучувало, і звернулись вони піднесено до богів, аби ті подарували їм дитину.

Кажуть, що сама Фріґґ почула їх молитву й переповіла Одінові їх прохання. Не зміг Одін більше лишатися глухим до мольби Рєріра з дружиною й прикликав до себе одну діву мрій^[8], доньку велетня Грімніра^[9], дав їй яблуко й наказав вирушити до конунґа. Вона взяла те яблуко, перекинулась на ворона й полетіла до нього. Коли діва прилетіла, конунґ саме відпочивав на курганові. Вона кинула те яблуко йому на коліна. Узяв Рєрір те яблуко й одразу здогадався, що це мало б означати. Він пішов з кургану разом зі своїми людьми й розшукав свою дружину, аби вони разом з’їли це яблуко.

Як далі оповідають, конунґівна невдовзі завагітніла; але спливло багато часу, а розродитися вона так й не може.

І вийшло так, що Рєрір, як конунґ, мусив вирушати на битву - обороняти власні землі. Невдовзі приходить звістка, що у цьому поході Рєрір захворів і помер, вирушивши до палат Одіна, й багато хто вважав тоді, що так й мало статися.

Недобре було й із конунґівною: вона ніяк не могла народити. Так тривало шість зим^[10], що вона ходила вагітною. Й от вирішила вона, що не варто їй більше так далі жити й наказує вирізати з неї дитину. Так й було зроблено. Й дістали з її черева хлопчика. Він був дуже великий, як й варто було очікувати. Оповідають, що хлопчик встиг поцілувати свою матір перед тим, як вона померла.

Треба було дати дитині ім’я, тож назвали її Вьольсунґом. Він став конунґом Гуналанду після свого батька. Вьольсунґ швидко зростав, мужнів та набирався сил, адже багато в нього було справ, у яких треба було виявляти ці якості. Він став видатним воїном й здобував перемоги у всіх битвах та походах.

Тепер, коли він виріс та змужнів, посилає до нього Грімнір доньку свою Гльйод^[11], про яку ми раніше розповідали, ніби вона принесла Рєрірові, батьку Вьольсунґа, яблуко. І взяв він її за дружину й жили вони разом довго та щасливо. В них було десять синів і одна донька. Їх старшого сина звали Сіґмунд, доньку ж - Сіґню^[12]. Вони були близнюками, першими й найліпшими в усьому серед дітей конунґа Вьольсунґа, хоча усі вони були видатними. І понині відомо в усьому світі, що Вьольсунґи були найсильнішими, найрозумнішими та наймогутнішими серед людей, як про це розповідають в саґах про їх перемоги та звитяги.

Оповідають, що конунґ Вьольсунґ наказав звести велику залу таким чином, аби в центрі її стояв стовбур яблуні, а гілки її з прекрасними квітами здіймалися над тою палатою. І назвали цю яблуню Родовим деревом^[13].

 

Розділ 3

Сіґґєйр^[14] одружується з Сіґню Вьольсунґсдоттір^[15]

Сіґґєйром звали одного конунґа. Він правив у Ґаутландові^[16]. Він був могутнім конунґом з великою дружиною. Прийшов якось Сіґґєйр до Вьольсунґа й засватав Сіґню. Конунґові сподобалась така пропозиція, як і його синам, але сама Сіґню не дуже хотіла цього шлюбу. Проте право вирішального слова за звичаєм вона віддала батькові. А він дав дозвіл на шлюб, тож Сіґню стала нареченою конунґа Сіґґєйра.

От прийшов святковий час шлюбної церемонії й конунґ Сіґґєйр приїхав у палати конунґа Вьольсунґа, який зібрав величезний бенкет. І на визначений день зійшлись усі гості, запрошені конунґом Вьольсунґом, разом із запрошеними конунґом Сіґґєйром; а було серед них багато знатних людей. Переказують, що довкола вже згаданої зали було розкладено багато вогнищ, а всередині, де росла яблуня, було накрито багато столів.

Тепер оповідають, що в той час, як усі сиділи біля багать, один чоловік увійшов до зали. Ніхто із присутніх того чоловіка не знав. Був той чоловік вдягнений у простору латану накидку. До того ж, на ньому були короткі штани й був він босоніж. На голові мав цей чоловік широкого капелюха. Він одразу пішов до Родового дерева, тримаючи в руці меча. Варто ще зазначити, що той чоловік був дуже високий, стрункий, хоча й старий, і не мав одного ока^[17]. Він змахнув мечем і увігнав його у Родове дерево по саме руків’я. Побачивши таке, чоловіки довкола вирішили заговорити до нього й дізнатися причини звершеного.

Тоді узяв чоловік слово й сказав: «Той, хто витягне цього меча зі стовбура, отримає його від мене у подарунок. Тоді він сам побачить, що кращого меча за все життя не тримав у руках».

По цьому вийшов старий зі зали й пішов у невідомому напрямку; так ніхто й не дізнався, хто ж він такий.

От всі вони повставали й почали сперечатися, хто візьметься до меча. Усі зійшлися на думці, що першими мають торкатися меча кращі серед них. Тож пішли до нього по черзі знатні мужі. Але ніхто з тих, хто підходив, не досягав свого, адже меч навіть не колихнувся жодного разу. Тоді підійшов Сіґмунд, син конунґа Вьольсунґа, й, ухопивши меч за руків’я, вийняв його зі стовбура, ніби той там лежав саме для нього. Й була це така гарна зброя, що всім здалося, ніби вони ще ніколи не бачили такого гарного меча. Сіґґєйр запропонував Сіґмундові за нього золота, вагою втричі більше за вагу того меча.

Сіґмунд сказав: «Ти не менше за мене мав можливості узяти цей меч звідти, де він був, якщо б саме тобі належало його отримати; але тепер він в моїх руках й буде там, хай би ти все своє золото мені віддав».

Конунґ Сіґґєйр розсердився на такі слова й сприйняв їх близько до серця. Він був скритною людиною, а до того ж дуже підступною, тож зробив вигляд, ніби йому байдуже до того, що відбулося і що було сказано. Та насправді вже того ж вечора він почав планувати помсту, яку невдовзі втілив у життя.

 

Розділ 4

Сіґґєйр запрошує до себе в гості конунґа Вьольсунґа

Тепер маємо сказати, що Сіґґєйр тієї ночі пішов до ліжка разом зі Сіґню. Наступного дня була гарна погода. Й от каже конунґ Сіґґєйр, що він хоче рушати додому, бо скоро може здійнятися вітер, який йому може завадити в цьому. Ніхто не може пригадати, аби конунґ Вьольсунґ або його сини утримували Сіґґєйра, особливо, коли вони побачили, що він нічого так не бажає, як покинути святкування.

Тоді каже Сіґню батькові своєму: «Не хочу я їхати зі Сіґґєйром й не можу змусити себе бути з ним щасливою. Було мені видіння, як це часто в нашому роді буває, що цей шлюб принесе нам нещасть багато, якщо його найшвидше не розірвати».

«Не кажи такого, доню, - відповів Вьольсунґ, - адже якщо ми розірвемо шлюб без будь-яких причин, то це обернеться великою ганьбою як для нього, так й для нас. Й не буде більше він нам довіряти, та й дружбу нашу розірве, якщо так зробимо. Він ще й злом нам відплатити на таке може (а він це вміє). Тому мусимо ми дотриматися власного слова».

А конунґ Сіґґєйр тим часом вже зібрався у дорогу додому. Але перш, ніж поїхати зі свята, він запросив конунґа Вьольсунґа, тестя свого, і всіх його синів, а також усю його дружину, яку він забажає взяти, до себе в Ґаутланд за три місяці, - мовляв, для нього це буде великою честю. Каже конунґ Сіґґєйр, що таким чином хоче вибачитись за те, що пробув на весіллі лише одну ніч, а це не є порядно з його боку. Пообіцяв конунґ Вьольсунґ, що приїде на запрошення (і він здійснив цю обіцянку в назначений день). На тому й розійшлися і конунґ Сіґґєйр відбув разом зі своєю дружиною.

 

Розділ 5

Про оману конунґа Сіґґєйра

Маємо тепер оповісти про конунґа Вьольсунґа та синів його, як поїхали вони у назначений час до Ґаутланду на запрошення конунґа Сіґґєйра, родича свого. На трьох кораблях пливли вони, добре оснащених, і вдалою подорож була, тож пристали вони в Ґаутланді пізно вночі.

Того ж вечора прийшла Сіґню, донька конунґа Вьольсунґа, відкликає в сторону батька свого і братів, після чого каже, що погані в неї передчуття, адже конунґ Сіґґєйр скликав велику дружину, - «й планує він вас зрадити. Тож прошу я вас, - каже вона, - аби рушали ви чимшвидше додому й зібрали там якнайбільше дружинників своїх, а тоді вернулись з ними сюди й помстилися за кривду; бо інакше в біду втрапите, обмануті ним, не дослухавшись цих моїх слів».

Тоді сказав конунґ Вьольсунґ: «Всі говорять про те, що я ще ненароджений перші слова свої промовив. Були ці слова присягою, що не буду я уникати ані вогню, ані заліза зі страху власного - і досі так чинив я. То чи можу я відступати від слів своїх на старості? І нехай діви не нарікають на синів моїх під час своїх ігор, ніби вони смерті бояться, адже для кожної людини рано чи пізно наступить смертний час і ніхто не зможе того уникнути. От моя порада: не тікати нікуди й битися щосили, доки матимеш змогу. Я сотні разів уже бився і часом мав більшу дружину, часом - меншу, але завжди я гору брав. Тож хай ніхто не говорить, ніби я злякався і втік чи молив про пощаду».

Заплакала тут Сіґню й почала благати батька, аби не повертав він її до конунґа Сіґґєйра.

Конунґ Вьольсунґ відповів: «Ти мусиш повертатися до чоловіка свого й бути із ним, щоб там з нами не трапилося».

Тож Сіґню повернулася додому, а вони облаштували собі табір на ніч. І на ранок, як день новий прийшов, закликає конунґ Вьольсунґ усіх своїх людей прокидатися, сходити на землю та готуватися до бою. От всі вони озброєні зійшли на землю й не довго випало їм очікувати, аби прибув конунґ Сіґґєйр з усією дружиною своєю. Розпочався між ними бій затятий, і закликає конунґ людей своїх, аби билися вони відчайдушніше та завзятіше. Оповідають, що конунґ Вьольсунґ зі синами своїми вісім разів виходив проти воїнів конунґа Сіґґєйра й били вони обидвома руками на всі сторони, прориваючи лави супротивника. А як наступного разу стали вони так прориватися, то впав конунґ Вьольсунґ серед воїнів своїх, а з ним і більшість його дружини, за винятком десятьох синів його, адже набагато більшою силою ворог володів, аніж могли вони відбити. Й от схопили його синів, зв’язали їх міцно й забрали у полон.

Дізналася Сіґню, що вбито батька її, а братів у полон забрано й до смерті приречено. Тож відкликає вона конунґа Сіґґєйра в сторону.

Й так сказала Сіґню: «Прошу тебе - не вбивай одразу моїх братів, накажи краще закувати їх у колоду. Думається мені, що краще хоч так їх ще побачити, аніж мертвими. А більшого я не прошу, адже знаю, що не отримаю».

Відповів їй Сіґґєйр: «Ти ґлузд, певно, втратила, нерозумна жінко, якщо просиш для братів своїх муки страшнішої, аніж смерть! Але виконаю я прохання твоє, адже мені до душі, аби вони мучалися довше».

Й наказав він, аби зробили все так, як Сіґню сказала. Взяли тоді одну велику колоду й набили її на ноги десятьом братам десь глибоко в лісі; й так сиділи вони цілий день до ночі. А опівночі прийшла з лісу стара вовчиця до них, закованих у колоду. Вона була велика й огидна з вигляду. І сталося так, що вона загризла одного з них насмерть. Після того вона з’їла загризеного повністю. Після цього пішла вона звідти.

Наступного ранку відіслала Сіґню до братів своїх людину, якій найбільше довіряла, аби дізнатися, як у них справи. Коли посланець повернувся, то розповів їй, що один з них помер. Зрозуміла вона, що така жахлива смерть чекає на них усіх, якщо вона їм не допоможе.

Далі можна оповісти коротко: поспіль дев’ять ночей приходила опівночі та вовчиця й поїдала одного з бранців, поки не з’їла так усіх, окрім єдиного Сіґмунда. І от перед десятою ніччю відсилає Сіґню гінця до Сіґмунда, брата свого, а перед тим вкладає тому гінцю в руку мед і каже, що має він піти до Сіґмунда, аби змастити йому медом обличчя й покласти трохи того меду йому до рота. Тоді пішов посланець до Сіґмунда й зробив так, як наказано було, та й повернувся додому. Наступної ночі та сама вовчиця прийшла знову з бажанням загризти й Сіґмунда, як це вже було з його братами. Аж тут вітер з його сторони подув на неї й відчула вона запах меду, то й почала вовчиця злизувати мед з обличчя Сіґмунда своїм язиком, а потім посунула свого язика йому до рота. Той не розгубився й прикусив язик вовчиці. Вона замахала головою й почала тягнути свого язика, так сильно впершися лапами в колоду, що та й розлетілася. Та Сіґмунд тримав дуже міцно й врешті вирвав язик вовчиці із коренем. На тому й прийшла їй смерть. Оповідають, що тою вовчицею була сама матір конунґа Сіґґєйра, яка могла змінювати свою подобу завдяки трольським чарам та відьмацтву.

 

Розділ 6

Сіґмунд вбиває синів Сіґґєйра

Таким чином Сіґмунд звільнився з розламаної колоди, але вирішив таки залишитися в лісі. Сіґню знову надіслала посланців перевірити, як ведеться Сіґмундові й чи живий він. І коли прийшли вони до нього, то розповів він, що відбулося між ним та вовчицею. Посланці повернулися до Сіґню й переповіли їй про усе, що відбулося. Приходить тепер й вона та знаходить свого брата. Порадившись,  вони вирішують, що Сіґмунд має викопати у лісі криївку. Минає певний час, Сіґню переховує його там й приносить йому усе необхідне. Конунґ Сіґґєйр же думав, що вже всі Вьольсунґи загинули.

В конунґа Сіґґєйра з його дружиною було двоє синів. Кажуть, що коли старшому виповнилося десять зим, то Сіґню відіслала його до Сіґмунда. Зробила вона це для того, аби той допоміг Сіґмундові, якщо той захоче якось помститися за свого батька. От пішов хлопчик до лісу й під вечір дістався до Сіґмундової криївки. Той добре його прийняв і сказав, аби хлопчик замісив тісто, - «а я піду по дрова». І дав Сіґмунд йому мішок з борошном. Сам же пішов по дрова. А коли Сіґмунд повернувся, то хлопчик досі тіста не замісив. Сіґмунд запитує, чи готове тісто.

Той відповідає: «Я не зміг взяти мішка з борошном, адже там, окрім борошна, ще щось є».

Зрозумів Сіґмунд, що не є цей хлопчик таким сміливим, як йому потрібно, аби узяти його.

Й коли побачився він зі сестрою, то сказав їй Сіґмунд, що цей хлопчик далекий від того, щоб бути чоловіком.

Сіґню відповіла: «Ну то візьми і вбий його. Якщо його життя тобі не на користь - навіщо йому жити?»

Так він й зробив.

Зима минула. Наступної зими надіслала Сіґню до Сіґмунда свого молодшого сина. Не варто тут довго оповідати про те, але Сіґмунд вчинив із ним так само, як із попереднім, убивши його за порадою Сіґню.

 

Розділ 7

Народження Сінфьйотлі^[18]

Оповідають, що сиділа одного разу Сіґню в своїй світлиці й прийшла до неї відьма, сильна в магії.

Заговорила до неї Сіґню: «Хочу я, - каже вона, - аби ми обмінялися подобами».

І ще сказала вона відьмі: «Можеш тут господарювати».

Так і зробили вони. Відьма начаклувала так, що обмінялися вони подобами й сіла собі відьма у кімнаті Сіґню, а увечері пішла у ліжко з конунґом. Той же так й не здогадався, що це не Сіґню поруч із ним.

Що ж стосовно Сіґню, то маємо сказати, що вона пішла до криївки брата свого й попросилася переночувати в нього, «адже заблукала я у лісі цьому й не знаю, куди йду».

Сіґмунд сказав їй, що вона може залишитися в нього, - не покине ж він її, самотню жінку, без допомоги. Він знав, що вона не відплатить йому злом на добро. Й от увійшла Сіґню в його помешкання і сіли вони їсти. Зиркав він на неї стиха й видавалась вона йому ласкавою та гарною жінкою. Коли ж вони повечеряли, то каже Сіґмунд до Сіґню, що бажає він, аби вони розділили одне ліжко на двох. Вона не заперечила йому й розділили вони ліжко між собою на три ночі поспіль. Після цього повернулася Сіґню додому, - знаходить ту відьму і просить її обмінятися подобами знову. Та так й робить.

Через деякий час Сіґню народила хлопчика. Назвала вона його Сінфьйотлі. Коли він підріс, то став великим і сильним, дуже подібним до інших Вьольсунґів. Й коли виповнилося йому десять зим, то відсилає Сіґню його до криївки Сіґмунда.

Перед тим, як відіслати попередніх синів до Сіґмунда, вона їх випробовувала, пришиваючи їм рукави до шкіри та плоті. Вони цього не витримували й кричали. Вчинила вона так й зі Сінфьйотлі. Він ніяк не відреагував на це. Тоді вона зірвала з нього сорочку, аж шкіра за рукавами пішла. Вона спитала, чи йому не болить.

Він відповів: «Замалим той біль видався б Вьольсунґові».

Й от прийшло хлопча до Сіґмунда. Той каже йому, аби той замісив тісто, поки сам він сходить по дрова, і дає йому мішок з борошном. Сам же вирушив до лісу. А коли повернувся, то Сінфьйотлі вже впорався із завданням.

Тоді Сіґмунд спитав, чи той нічого не заходив у борошні.

«Здалося мені, - сказав той, - ніби там було щось живе у борошні, коли я взявся тісто замішувати. Та я його й замісив разом з тістом».

Тоді сказав Сіґмунд, сміючись: «Не дам я тобі скуштувати цього хліба на вечерю, адже замісив ти у нього найотруйнішу в світі змію».

Сіґмунд був настільки могутнім, що міг споживати отруту без шкоди для себе; Сінфьйотлі ж був невразливим до отрути ззовні, але не міг її ані їсти, ані пити.

 

Глава 8

Помста Вьольсунґів

Маємо тепер сказати, що видавався Сінфьйотлі Сіґмундові замолодим, аби братися за помсту, й вирішив він його трохи потренувати. Тож вони протягом літа подорожували лісом і нападали на людей, відбираючи в них золото та убиваючи їх. Видавався Сіґмундові Сінфьйотлі дуже схожим на мужа з роду Вьольсунґів. Але вважав він, що Сінфьйотлі є сином конунґа Сіґґєйра і має злобну вдачу батька свого, хоча й володів мужністю Вьольсунґа. Дивувався Сіґмунд, що не дуже турбують хлопця кровні узи, адже той весь час нагадував йому про скорботу й підбурював на вбивство конунґа Сіґґєйра.

Одного разу як завжди вийшли вони до лісу, аби поживитися здобиччю, аж раптом натрапили на хатину, в якій спало два чоловіки з великими золотими перснями. Вони були зачаровані, адже висіли над ними вовчі шкіри. Раз у десять днів вони могли вийти з цих шкір. А були це сини конунґа. Сіґмунд та Сінфьйотлі влізли у ці шкіри й не змогли по тому зняти їх, тож взялася до них вовча природа, яка раніше була в цих шкірах, і навіть заговорили вони по-вовчому. Завивали - і розуміли одне одного.

Й вийшли вони в такому вигляді у ліс й кожен пішов власною дорогою. Та перед тим уклали вони договір між собою: нападати на людей кількістю не більше семи осіб, а хто перший нападе, той має завити по-вовчому, аби дати знак другому

«Не відступимося в цьому слові, - сказав Сіґмунд, - бо молодий ти й зухвало сміливий. Такого, як ти, бажатимуть люди зловити».

По тому кожен пішов своєю дорогою. І лише розійшлися вони, як Сіґмунд натрапив на сімох чоловіків й завив по-вовчому. Сінфьйотлі почув те завивання, прибіг на нього й розірвав їх усіх.

Тоді вони знову розійшлися. Недалеко відійшов Сінфьйотлі у ліс, як натрапив на одинадцятьох чоловіків й напав на них, розірвавши їх усіх. Тут побачив він, що його поранено, і вирішив він лягти під дубом відпочити.

Та не довго він так лежав, як прийшов туди Сіґмунд. Й от вони знову зустрілися. Сказав Сінфьйотлі Сіґмундові: «Ти покликав мене на допомогу проти сімох осіб, я ж, дитина проти тебе, сказав собі, що сам здолаю одинадцятьох».

Сіґмунд кинувся на нього з такою силою, що Сінфьйотлі похитнувся й впав додолу. Тоді вкусив Сіґмунд його за горло. Того дня не змогли вони вийти з вовчих шкір. Сіґмунд узяв Сінфьйотлі собі на спину й відніс додому в криївку, він сидів над ним й проклинав ті вовчі шкіри^[19].

Побачив Сіґмунд одного дня, як бігали лісом два горностаї. Один з них вкусив іншого у горло, а тоді побіг десь до лісу й приніс звідти листок, приклав його до рани - й схопився другий на ноги живий та неушкоджений. Вийшов Сіґмунд з криївки й побачив ворона, той підлетів до нього й дав листок. Приклав Сіґмунд той листок до рани Сінфьйотлі і той схопився на ноги цілий та неушкоджений, ніби й не був поранений ніколи.

По тому повернулися вони у криївку й сиділи там, аж поки не прийшов час їм скинути вовчі подоби. Тоді узяли вони ті вовчі шкіри й спалили їх й закляли, аби вони більше нікому шкоди не завдавали. Поза тим в тих вовчих подобах звершили вони багато славних справ у землі конунґа Сіґґєйра. Й от прийшов час, Сінфьйотлі виріс та змужнів, тож вирішив Сіґмунд, що достатньо вже він його випробував.

Небагато часу минає і Сіґмунд вирішує здійснити помсту, якщо складеться все для того. Тож покинули вони землянку одного дня й під вечір прибули до палат конунґа Сіґґєйра. Увійшли вони у сіни, що були перед головною залою. Стояли там бочки з пивом, то герої за ними й сховалися.

А конунґівна знає, де вони, й хоче з ними зустрітися. А як зустрілися вони, то вирішили взятися до помсти за батька з приходом ночі.

В Сіґню та конунґа було двійко маленьких дітей. Вони бавилися на підлозі зали золотими перснями, катаючи їх зі сторони в сторону й бігаючи за ними. Один перстень викотився зі зали в сіни, де сиділи Сіґмунд зі Сінфьйотлі, й хлопчик побіг за ним. Тут побачив він, що сидять в сінях два кремезні й грізні з вигляду чоловіки в шоломах високих та обладунках сяючих. Він хутко побіг до зали й розповів батькові про побачене. Зрозумів конунґ, що планується на нього напад.

Сіґню почула цю розмову. Вона встала, узяла обох дітей та відвела їх у сіни до Сіґмунда та Сінфьйотлі. Там вона сказала їм, що ці діти їх виказали, - «і раджу я вам убити їх».

Сказав Сіґмунд: «Не буду я вбивати дітей, нехай вони мене й виказали».

Але Сінфьйотлі не знітився, махнув мечем і вбив обидвох дітей, а тіла їх викинув у залу до конунґа Сіґґєйра. Встав тоді конунґ й наказав схопити тих людей, які ховалися того вечора в сінях. Повибігали люди з зали й хотіли взятися за героїв, але ті мужньо й затято захищалися й діставалося добряче усім, хто до них наближався. Але врешті їх подолали й схопили, зв’язали мотузками та закували у ланцюги. Так сиділи вони усю ніч.

Задумався конунґ: якій смерті піддати Сіґмунда та Сінфьйотлі, аби вона була тривалою. А коли прийшов ранок, то наказав конунґ насипати великий курган з каміння та дерену^[20]. Коли курган насипали, то звелів він поставити посеред того кургану великий плаский камінь таким чином, аби один його край дивився догори, а інший - донизу. Камінь був настільки великий, що розділяв курган на дві частини й обійти його було неможливо. Тоді наказав конунґ узяти Сіґмунда та Сінфьйотлі й посадити в той курган по обидва боки того каменю. Думав він, що буде їм гірше сидіти окремо, але чути одне одного.

Й коли почали вкривати той курган дереном, то прийшла туди Сіґню з копною соломи у руках. Вона вкинула ту солому Сінфьйотлі до кургану й попросила рабів не казати про це конунґові. Вони погодилися й засипали курган.

Коли надійшла ніч, то сказав Сінфьйотлі Сіґмундові: «Я думаю, що на перший час їжі нам вистачить. Конунґівна вкинула мені шматок свинини, загорнутий у солому».

А як узявся він за те м’ясо, то побачив, що там був захований меч Сіґмунда. Він впізнав його лише за руків’ям, адже темно було в кургані. Тоді сказав Сінфьйотлі про свою знахідку Сіґмундові. Й зраділи вони обидва. Тоді застромив Сінфьйотлі меч у камінь і натиснув - і почав меч проходити крізь нього. Схопив Сіґмунд за вістря того меча й почали вони перепилювати ним той камінь. Так вони пиляли, поки повністю його не розрізали. От як про це в пісні говориться:

 

«Ріжуть великий

камінь потужно

Сіґмунд мечем

та Сінфьйотлі»

 

Тож обидвоє вони були у кургані й пиляли вони камінь та залізо^[21] - таким чином вони звільнилися з кургану.

Вирушили герої до палат конунґа Сіґґєйра. Там іще усі спали. Вони натаскали до зали дрів й запалили їх. Попрокидалися ті, що були всередині, від диму - аж все довкруги палає.

Запитав конунґ тоді, хто розвів той вогонь.

«Я і Сінфьйотлі, син сестри моєї, - сказав Сіґмунд, - й знаєш ти тепер про те, що не усі Вьольсунґи загинули».

Тоді попросив він свою сестру вийти до нього й отримати гідне пошанування та великі почесті, адже хоче він відшкодувати їй за усі її негаразди.

Вона відповіла:

Тепер взнаєте ви, чи забула я те, що конунґ Сіґґєйр вбив конунґа Вьольсунґа: вбила дітей я своїх, бо здалося мені, що не зможуть за діда помститись. Прийшла я у ліс - до тебе - під виглядом відьми, тож Сінфьйотлі - це спільний наш син. Тому склалось для нього усе так чудово, що він одночасно син сина й син доньки конунґа Вьольсунґа. Зробила я все це через те, що конунґ Сіґґєйр має померти. Поклала на помсту цю я так багато, що вже й нема мені життя. Готова померти тепер я з конунґом Сіґґєйром, хоч й жила я з ним не з власної волі".

По тому поцілувала вона брата свого Сіґмунда та Сінфьйотлі й увійшла у багаття, попрощавшись з ними. Так й прийняла вона смерть свою разом з конунґом Сіґґєйром та всією дружиною його.

Взяли родичі тоді своє військо й кораблі і поспішив Сіґмунд у вотчину свою, де вигнав конунґа того, який посів там після конунґа Вьольсунґа. Став Сіґмунд могутнім конунґом й славетним, мудрим та всезнаючим. Побрався він з жінкою на ім'я Борґгільд^[22]. І було в них двоє синів. Одного Гельґі^[23] назвали, іншого - Гамундом^[24].

І от, коли народився Гєльґі, прийшли тоді норни^[25] - майбутнє його прорікти - і сказали, що стане він найславетнішим з усіх конунґів.

Сіґмунд в той час саме повернувся з війни, підійшов він до сина свого з цибулиною в руці і дав йому ім’я тоді - Гєльґі, - а разом з іменем обдарував іще таким: землями Грінґстаді^[26] та Сольфьйолль^[27], а ще мечем. Побажав він синові добре зростати й стати гідним Вьольсунґа. І виріс він великодушним, улюбленцем, ще й перевершував більшість одноліток в усьому. Оповідають, що вперше ступив він у бій ще у віці п’ятнадцяти років. Був Гєльґі конунґом над дружиною, а Сінфьйотлі поруч з ним був, тож керували військом обидва.

 

Глава 9.

Про Гєльґі, Вбивцю Гундінґа

Оповідають, що Гєльґі в поході якось зустрівся із конунґом на ймення Гундінґ^[28]. То могутній був конунґ з дружиною велелюдною, що правив землями. Зчинилася битва між ними; безстрашно Гєльґі наступає і завершився бій тим, що перемогу здобув Гєльґі. Гундінґ же загинув, як й більшість війська його. І видалось Гєльґі, що дуже вже виріс він, адже вбив такого могутнього конунґа.

Сини ж Гундінґа зібрали супроти Гєльґі військо, аби помститися за батька свого. І була битва у них жорстока. Вийшов Гєльґі супроти війська братів тих і шукає серед натовпу, хто б скидався на синів конунґа Гундінґа. Знайшов та й убив синів Гундінґа - Альва^[29] та Еййольва^[30], Гєрварда^[31] та Гаґбарда^[32]. Здобув він славетну перемогу.

Як вертався Гєльґі з поля бою, то в лісі одному зустрів багато прекрасних жінок, та одна з них перевершувала усіх інших. Їхали вони в розкішних шатах. Гєльґі спитав, як звуть ту, яка їде попереду усіх. Вона назвалася Сіґрун^[33] й сказала, що є донькою конунґа Гьоґні^[34].

Сказав тоді Гєльґі: «Їдьте із нами і добре вас зустрінуть».

Тоді донька конунґа відповіла: «Інше завдання перед нами стоїть, аніж пити із вами».

Спитав її Гєльґі: «І що ж то є, донько конунґа?»

Відповіла вона: «Пообіцяв конунґ Гьоґні мене Гьодбродду^[35], сину конунґа Ґранмара^[36], а я ж пообіцяла, що чи не з більшим бажанням шлюб візьму з вороном малим, аніж із ним. Та все ж трапиться саме так, хіба ти тому завадиш і вийдеш військом на нього, та й мене з собою візьмеш, адже з жодним конунґом не жила б я з більшим бажанням, аніж з тобою».

«Втішся, донько конунґа, - каже він. - Спершу доблесть нашу випробуємо, ніж тебе йому віддати; спочатку перевіримо, хто кого в битві здолає, і життям закладемося».

Після того розіслав Гєльґі гінців з дарами, аби зібрали вони військо, і призначив збір дружини в Раудабьярґ^[37].

Чекав там Гєльґі, доки не прийшло до нього військо велике з Гєдінсейя^[38], а тоді прийшла ще дружина велелюдна з Ньорвасунду^[39] з красивими та великими кораблями.

Тоді гукає конунґ Гєльґі воєводу свого на ім’я Лєйв^[40] й питає, чи полічив той їхніх воїнів.

А той відповідає: «Неможливо й злічити, володарю, кораблі ті, що з Ньорвасунду прийшли! Дванадцять тисяч людей на них прибуло, ще вполовину більше інше військо».

Мовив тоді конунґ Гєльґі, що мають увійти вони у фьйорд, що зветься Варінсфьойрд^[41]. Так вони й зробили. І налетіла на них буря і так море збурилося, що здавалося, ніби хвилі, що б’ють у борти, народились від зіткнення гір. Сказав Гєльґі, аби не боялися того і вітрил не згортали, а й навпаки, аби підняли їх ще вище. Видавалося, що підуть на дно вони швидше, ніж пристануть до берега. Вийшла тоді туди Сіґрун, донька конунґа Гьоґні, на берег той, із військом велелюдним, й заводить їх у тиху гавань, що Ґніпалунд^[42] зветься.

Дізналися про це місцеві мешканці й прийшов на берег брат конунґа Гьодбродда, який правив землею, що звалася Сварінсгауґі^[43]. Звернувся до він новоприбулих із запитанням, хто головує серед них. Устав Сінфьйотлі у шоломі блискучому, неначе скло, у броні білій, неначе сніг, спис в руках тримає з відзнакою благородною і щит, золотом вкритий. Вміло він мову із конунґом завів:

«Скажи, коли свиней нагодуєш і собак, і жінку свою зустрінеш, що Вьольсунґи прибули і серед дружини їх можна бачити конунґа Гєльґі, якщо забажає конунґ Гьодбродд зустрітись із ним. Задоволення його - зі славою битися, поки ти служниць про вогні цілуєш».

Відповів Ґранмар^[44]: «Не знаєш ти мови шанобливої і про часи давні не заговориш, коли ти гьовдінґу^[45] брешеш. Скидається на те, що задовго ти харчувався на межі десь з вовками й братів своїх повбивав; дивина, що наважився ти прибитися до славних людей після того, як з багатьох трупів холодних кров ти смоктав».

Сінфьйотлі у відповідь: «Тепер ти вже і не згадаєш, як був ти вьольвою^[46] на Варінсейї^[47]; чи не ти чоловіка хотів й мене схиляв до того, аби був я тобі за мужа? А по тому валькюрією^[48] в Асґарді^[49] ти сидів, і така гарна була з тебе діва, що усі там ледь не перебили одне одного заради тебе. А я ж з тобою дев’ятьох вовків породив у Лаґанесі^[50] й усім їм я батьком був».

Ґранмар же відповідає: «Багато ти можеш брехати. Та от думається мені, що не міг ти нікого породити, адже кастрували тебе йотуна^[51] доньки у Траснєсі^[52]. Ти, пасинок конунґа Сіґґєйра, покинутий із вовками на межі, а як повернувся, то разом всі злочини ти здійснив. Ти вбив братів своїх і славу дурну заробив собі».

Відповідає тоді Сінфьйотлі: «А чи ти пам’ятаєш, як був ти кобилою в Ґрані^[53] й гарцював на тобі я в Бравєллірі^[54]? А по тому був ти козопасом в йотуна Ґаульні^[55]».

Каже тоді Ґранмар: «Краще згодую я труп твій воронам, ніж далі з тобою мову вести».

Тоді каже конунґ Гєльґі: «Краще було б вам і справді у битву вступити, аніж казати таке, що й слухати соромно. Ґранмара ж сини хай і не друзі мені, та все ж звитяжні вони мужі».

Геть поїхав Ґранмар звідти на зустріч із конунґом Гьодброддом у місці, що Сольфьйолль зветься. Коней їх звали Свєйпуд^[56] та Свєґґьюд^[57]. Зустрілися вони при міській брамі й оповів він про військо.

Конунґ Гьодбродд був в обладунках й шолом на голові мав. Спитав він, хто був там, - «й чому такий розлючений ти?»

Сказав Ґранмар: «Вьольсунґи прибули й дванадцять тисяч війська на берег зійшло з ними. Ще сім тисяч дружинників їхніх на острові Сьок^[58] стали. Та у місці, що Ґріндум^[59] зветься, ще більше дружини. Видається мені, що налаштований Гєльґі на бій».

Конунґ сказав: «Розішлемо ми клич по всій нашій державі й виступимо проти них. Не всидить той вдома, хто до битви охочий . Звістку пошлемо до синів Грінґа^[60], і конунґу Гьоґні, та й Альву Старому. Величні вони воїни».

Тоді зійшлися вони у місці, що Фрєкастєйн^[61] називають, й відбувся там бій кривавий. Вийшов Гєльґі й пішов крізь військо. Багато воїнів наклали головами. Побачили вони тоді величезний загін жіночий, ніби полум’ям охоплений. Була то донька конунґа Сіґрун. Вийшов конунґ Гєльґі проти Гьодбродда й поклав його просто під стягами.

Сказала тоді Сіґрун: «Дякую за цю звитягу! Зміниться тепер усе в цих землях! Для мене це радісний день, а ти ж з цього шляху сходиш величним, адже здолав такого могутнього конунґа!»

Захопив ті землі конунґ Гєльґі й довго там мешкав, побрався з Сіґрун. Він здобув народну любов, справді величним став, та далі в цій сазі про нього не йдеться.

 

Глава 10.

Про смерть Сінфьйотлі

От вертаються Вьольсунґи додому, здобувши собі ще більшої слави. Сінфьйотлі ж зібрався у нову виправу. Зустрів він якось одну діву й дуже захотілося йому її за дружину мати. Залицявся до діви цієї й брат Борґгільд, яка була дружиною конунґа Сіґмунда. Вони цю суперечку взялися вирішити в бою й убив Сінфьойтлі того конунґа. Багато де він по тому воював, у багатьох битвах участь взяв - і скрізь перемагав. Став він серед усіх людей найвідомішим та найшанованішим. Й от восени якось вертається він додому з великою кількістю кораблів та незліченними скарбами.

Розповів він про виправи свої батьку, а той передав усе господині. Вона ж просить Сінфьйотлі поїхати з їх земель, адже не бажає вона його бачити. Сіґмунд же каже, що не відпустить його, й запропонував їй золото й грошей багато, хоча до того нікому такого не пропонував. Та не здобуде слави той, хто жінок ображає. Зрозуміла вона, що нічого з того не вийде.

Каже вона: «Тобі вирішувати, володарю, як завжди».

За порадою конунґа вирішила вона справити тризну за братом своїм й тоді у дім свій скликала найшанованіших та найвеличніших людей. Пригощала Борґгільд гостей напоями. От підійшла вона до Сінфьйотлі з повним рогом.

Каже вона: «Випий, пасинку».

Узяв він ріг, зазирнув у нього й каже: «А чи не отруєний цей напій?»

Каже Сіґмунд: «Дай-но мені». І випив.

Каже господиня: «Чому інші мають пити замість тебе твій ель?»

Вдруге підходить вона із рогом: «Випий». І багатьма ще словами насміхалася з нього.

Узяв він ріг й каже: «Отруйний цей напій».

Каже Сіґмунд: «Дай-но мені».

І втретє підходить вона і пропонує йому випити зі словами: «Чи серце Вьольсуґа у тебе?»

Узяв Сінфьйотлі ріг і каже: «Отрута в напої».

Відповідає Сіґмунд: «Хай вуса очистять».

Сказав так конунґ, бо був уже доволі п’яний.

Випив Сінфьйотлі й упав ниць.

Сіґмунд підвівся й оповило його горе смертельне. Узяв він тіло, пішов до лісу і вийшов до фьйорду. Побачив він там чоловіка на маленькому човні. Запитав чоловік, чи не хоче Сіґмунд, аби він його перевіз через фьйорд. Той погодився. Та човен був настільки малий, що так не вийшло: поклали у нього тіло, а Сіґмунд пішов уздовж фьйорду. І зник тоді човен з очей Сіґмундових, разом із тим чоловіком.

Повернувся тоді Сіґмунд додому й прогнав господарку звідти, трохи згодом вона й померла. А конунґ Сіґмунд продовжив правити своїми землями й видається на те, що був він найславетнішим воїном та конунґом давніх часів.

 

Глава 11

Падіння Сіґмунда, Сина Вьольсунґа

Ейлімі звали конунґа, могутнього та славетного. Доньку його звали Гьйордіс. Була від інших жінок вона красивішою та мудрішою. Якось вирішив конунґ Сіґмунд, що з ним вона буде, ачи ні з ким іншим. І вирушив Сіґмунд у землі конунґа Ейлімі. Той влаштував для нього бенкет великий. Головне – аби не з боєм Сіґмунд прийшов. Й от надходить до них звістка, що з дружбою вони прийшли, а не з війною. І був бенкет – багатий та велелюдний. Усюди конунґу Сіґмунду влаштовували ярмарки та інші дорожні розваги. І от приходять вони на бенкет й сідають обидва конунґи в одній залі.

Було так, що прибув туди й конунґ Люнґві, син конунґа Гундінґа, і хоче він також породичатися із конунґом Ейлімі. І бачить він напевне, що приїхали вони в одній справі; й напевне знає він, що війною піде той, хто не отримає бажаного.

Заговорив конунґ до доньки своєї: «Ти жінка розумна й обіцяв я тобі, що сама ти собі чоловіка обереш. Обирай серед цих двох конунґів, і так буде, як ти вирішиш».

Вона відповідає: «Важко дається мені цей вибір, та віддаю перевагу я тому конунґу, який славетнішим є. А це – конунґ Сіґмунд, хоч він вже й занадто старий».

І видали її за Сіґмунда, а конунґ Люнґві пішов ні з чим. Сіґмунд узяв шлюб із Гьйордіс. І був один день за інший кращим та завзятішим.

Після цього вирушив конунґ Сіґмунд додому в гунські землі, а разом з ним і тесть його – конунґ Ейлімі. І почав він правити у своїх землях. В той час конунґ Люнґві разом з братами своїми зібрав військо й рушили вони пліч-о-пліч на конунґа Сіґмунда. Часто бували вони обділені життям, та це їх вкусило засильно. Вирішили вони таки піти війною на Вьольсунґів. Прибули вони в гунські землі й звістку до конунґа Сіґмунда шлють, що не хочуть підступом нападати, але вірять, що він не втече.

Конунґ Сіґмунд відповідає, що вийде на бій. Зібрав він дружину, а Гьйордіс до лісу вислав разом зі служницею. Разом з ними й скарбів багато вивезли. Там вона й ховалася, поки тривав бій.

Зійшли вікінґи з кораблів з великою дружиною. Конунґи Сіґмунд та Ейлімі підійняли бойові стяги, розлігся звук сурм. Конунґ Сіґмунд засурмив у ріг, яким ще батько його володів, надихаючи свою дружину. Та було в нього менше людей у війську. Почалася запекла битва і, хоч й був Сіґмунд у віці, та бився він твердо і йшов попереду своєї дружини. Не встоїть перед ним ані щит, ані броня, а він першим з-посеред дружини весь день іде на ворогів. Ніхто не міг передбачити, як усе між ними скінчиться. Багато списів там літало і стріл. І захистило його передбачення діси, що не був він поранений і ніхто злічити не зможе, скількох чоловіків він поклав. Обидві руки його були в крові аж по плечі.

Коли певний час та битва вже тривала, прийшов на поле бою чоловік у синій накидці з капюшоном. Не мав він одного ока й тримав у руці спис. Виступив цей чоловік супроти конунґа Сіґмунда й замахнувся на нього списом. А як конунґ Сіґмунд вдарив міцно, влучив меч у той спис й розколовся навпіл.

Повернулася тоді кривда сторицею – пропав конунґ Сіґмунд, й багато його людей полягло. Не шкодували себе конунґи, ані більшість з людей. Як тепер говорять, мало хто – проти багатьох.

У цій битві загинули конунґ Сіґмунд та конунґ Ейлімі, тесть його, на чолі своїх дружин, і більшість їх воїнів.

 

Глава 12

Про володарку Гьйордіс та конунґа Альві

Конунґ Люнґві рушив до палацу Сіґмунда, бажаючи забрати звідти Гьйордіс, та намарно. Не виявив він ані жінки, ані скарбів. Тоді поїхав він по землях, роздаючи їх своїм людям. Він думав, що всіх Вьольсунґів вбив уже і нема йому чого боятися.

Гьйордіс пішла уночі на місце побоїща – вже після битви – й прийшла туди, де лежав конунґ Сіґмунд. І спитала вона, чи не полікувати його.

І відповідає він: «Більшість живе й за меншої надії, та не маю я надії більше, тож не хочу я зцілення. Одін не бажає, аби за меч ми бралися знову, адже зламаний він тепер. Були в мене битви, поки мав його прихильність».

Каже вона: «Було б мені краще, якби зцілили тебе і помстився ти за мого батька».

Конунґ відповідає: «Іншим це суджено. Носиш ти хлопчика – вигодуй його добре, стався з турботою, й стане хлопчик найславетнішим і найвеличнішим в нашій родині. Як зіницю ока збережи уламки меча. Міцний із них меч буде зроблено, що Ґрам називатиметься. Служитиме сину він і здійснить він з ним багато звитяг – їх завжди пам’ятатимуть. І буде його ім’я величним, допоки світ стоятиме. Втішайся цим, а я ж смертельно поранений, тож відходжу я на зустріч із пращурами».

Гьйордіс сиділа поруч із ним, доки він не сконав. І здійнявся тоді день. Й побачила вона тоді, як багато кораблів прийшло у цю землю.

Сказала вона служниці: «Давай поміняємося сукнями. Прошу, назвися моїм іменем й скажи, що ти – донька конунґа».

Так вони й зробили. Прийшли вікінґи поглянути на велике поле битви й побачили жінок, які йдуть до лісу. Зрозуміли вони, що щось важливе сталося, й зійшли з кораблів. На їх чолі йшов Альв, син конунґа Данії Гьяльпрєка. Прибув він у ці землі разом зі своїм військом. От вийшли вони на поле бою – бачать там багатьох загиблих воїнів.

Конунґ наказує розшукати тих жінок – так й було зроблено. Запитує він, хто вони такі, хоч це й не виправдало їх очікувань. Завела мову до нього служниця й каже, що загинули конунґи Сіґмунд та Ейлімі, й багато іще достойних мужів, і каже, хто здійснив це. Питає конунґ, чи не знають вони, де заховано скарби конунґа.

Служниця відповідає: «Втіш надію, адже знаємо», і відвела його до скарбів. Багато коштовностей вони знайшли. Ніхто й пригадати не міг, чи бачив коли раніше в одному місці стільки скарбів. Віднесли це все на кораблі конунґа Альва. Пішла за ним Гьйордіс, а також служниця. Вирушив він додому – в ті землі, де правив, - дізнавшись, що загинули найславетніші конунґи. Узяв конунґ кермо, вони ж пішли до каюти. Завів він розмову з ними, аби вшанувати їх мову.

Повернувся конунґ додому в свої землі з великими скарбами.

Альв був чоловіком кмітливим.

Коли певний час пробули вони вдома, питає володарка в Альва, сина свого: «Чому красивіша жінка має менше перснів й гірше вбрання? Видається мені, що благороднішою є та жінка, що нині менш пошанована».

Відповідає він: «Видається мені, що не дуже вона на служницю подібна. А коли вперше ми стрілись, гідно поводилась вона з такими гідними людьми. Що ж, виведемо її на чисту воду».

Одного разу за пиятикою сів конунґ з ними й заговорив: «Як дізнаєтеся ви, що день вже спадає, а ніч наступає, якщо зірок ще не видно?»

Вона відповідає: «Така є ознака: замолоду ще звикла я пити багато на сході сонця; як покинула я це, то стала прокидатися пізніше. От це і є моя ознака».

Примітки:

[1] Сіґі - Скорочене ім’я від Sigr та всіх похідних від нього. Перекладається як «Переможець».

[2] Скаді - «Лиходій».

[3] Брєді - «Сніговий Замет». Історія цього імені оповідається далі.

[4] Проголосили… вовком у святій землі - Тобто проголосили людиною поза законом. Таку людину будь-хто і будь-де міг безкарно убити. Такі особи позбавлялися права жити серед інших людей і мали одразу ж покинути поселення під страхом смерті. Їм надавався «коридор», яким вони могли покинути хутір без ризику бути вбитим. Можна припустити, що супровід Одіном Сіґі й означає цей коридор. В разі порушення меж коридору безпеки «вовка» могли безкарно одразу ж убити.

[5] Гуналанд - Країна гунів.

[6] Ім’я з невідомим значенням.

[7] Вьольсунґ - «Обраний».

[8] Діва мрій (дав.-сканд. Óskmey) - Одна із назв валькірій.

[9] Грімнір - «Морозний».

[10] … шість зим - Скандинави рахували роки не літами, а зимами. А отже, минуло шість літ (або ж років).

[11] Гльйод - «Тиша».

[12] Сіґмунд та Сіґню були першими, найстаршими дітьми Вьольсунґа та Гльйод.

Сіґмунд - «Захисник Перемоги».

Сіґню - «Нова Перемога».

[13] Більшість дослідників вважають, що це була саме яблуня (що можна пов’язати також з історією про Рєріра та валькірію Гльйод). Але існує також варіант, що дерево це було дубом. Дослівно ж назву його можна перекласти як «Дитяче дерево» (дав.-сканд. Barnstokk).

[14] Сіґґєйр - «Спис Перемоги».

[15] В українській традиції, слідом за російською, прийнято спрощувати такі ісландські та давньоскандинавські форми «по-батькові», а тому часто можна зустріти варіант Сіґню, Донька Вьольсунґа або Сіґурд, син Сіґмунда. На моє глибоке переконання такі спрощені форми є злочином проти оригіналу. Уявіть собі, до прикладу, англійський переклад прізвища (замість якого такі «по-батькові» й існують) Іванов як «Son of Ivan» або Антоненко як «Son of Antonio».

[16] Ґаутланд - Дослівно «Земля ґаутів», територія на теренах сучасної Швеції (Ґьотланд).

[17] За описом ми розуміємо, що цим невідомим чоловіком є сам Одін.

[18] Сінфьйотлі - Ім’я можна перекласти як «Закований У Кайдани З Золотого Попелу». Цей кеннінґ використовували на означення вовка, тому простіше передати це ім’я можна як «Вовк».

[19] В оригіналі “bað troll taka úlfhamina” - буквально «просив тролів узяти вовчі шкіри».

[20] Дерен - верхній шар ґрунту, вкритий травою, переплетений корінням.

[21] Очевидно, в тексті допущено помилку, адже раніше автор повідомив нас, що курган було насипано з каміння та дерену, про залізо ані слова.

[22] Борґгільд - Ім’я, яке можна перекласти як «Заступниця Битви» або «Помічниця Битви».

[23] Гєльґі - Ім’я, яке можна перекласти як «Святий» або ж «Освячений».

[24] Гамунд - Ім’я, яке можна перекласти як «Захисник Битви».

[25] Норни – Три жінки-чарівниці, які визначають долі світу, людей та богів, можуть передбачати майбутнє. Ім’я першої Урд (Минуле або Доля), ім’я другої Вєрданді (Теперішнє або Становлення), ім’я третьої Скульд (Майбутнє або Борг).

[26] Грінґстаді - Географічна назва, яка приблизно може перекладатися як «Місце, де перстень перебуває» або «Місце, де перстень знайдено».

[27] Сольфьйолль - Географічна назва, яка приблизно може перекладатися як «Сонячні Гори».

[28] Гундінґ - «Син собаки», «Нащадок пса».

[29] Альв - Існує два варіанти прочитання цього імені. Простіший: Альв - нижчій природний дух у давньоскандинавській міфології. Завдяки Джону Рональду Руелу Толкіну трансформувався у ельфа. Другий - скорочена версія давнього імені Атаввульфар, що перекладається як «Шляхетний Вовк».

[30] Еййольв - «Вовк Острова», «Вовчий Острів», «Острівний Вовк».

[31] Гєрвард - «Охоронець Війська».

[32] Гаґбард - «Вправний Бородань», «Вправний На Кораблі», «Той, Хто Огороджує Межу»

[33] Сіґрун - «Таємниця Перемоги».

[34] Гьоґні - «Захисник».

[35] Гьодбродд - «Початок Битви», «Вістря Битви», «Той, Хто У Битві Йде На Чолі Війська».

[36] Ґранмар - «Відомий Кінь», «Відомий Вусань».

[37] Раудабьярґ - «Червоні Гори».

[38] Гєдінсей - «Острів Гєдіна». Імовірно, реальна географічна назва - острів-комуна Гіддензее в німецькій землі Мекленбурґ-Передня Померанія, розташований на півдні Балтійського моря. Гєдін - «Вдягнений В Хутро Ведмедя».

[39] Ньорвасунд - «Вузька Протока». У скандинавських країнах так називають Гібралтарську протоку. Зазначаючи дві географічні назви поза Скандинавією, автор, імовірно, хоче наголосити на тому, що війська прийшли чи не з усього світу.

[40] Лєйв - «Спадкоємець», «Нащадок».

[41] Варінсфьойрд - Прочитання назви можливе в кількох варіантах. 1. «Обумовлений Фьйорд» - тобто, тут не географічна назва, а посилання на раніше домолений для збору військ фьйорд. Проте у тексті слово подається з великої нави, що наштовхує на думку про хибність такого прочитання. 2. «Тихий Фьйорд». Софус Буґґе в праці «Домівка Еддичних пісень» припускає, що це може бути територія в німецькій Померанії. Локалізує він цей фьйорд у гирлі річки Варнов у сучасному північному районі міста Росток (земля Мекленбурґ-Передня Померанія).

[42] Ґніпалунд - «Розумні Гори», «Гори Розуму».

[43] Сварінсгауґі - «Курган Присяг». Софус Буґґе припускає, що ця територія локалізується приблизно в південно-західній частині Балтії. Буґґе прямо вказує на німецьке місто Шверін у землі Мекленбурґ-Передня Померанія.

[44] Тут називається ім’я брата конунґа Гьодбродда, сина Ґранмара. Можемо припустити, що або і справді його брата названо на честь батька, або ж автор переплутав, і спочатку представив одну й ту ж людину спочатку братом, а тепер - батьком Гьодбродда. Я більше схиляюся до першого варіанту.

[45] Гьовдінґ – Знатна людина, вождь.

[46] Вьольва – Провидиця, пророчиця, також – відьма.

[47] Варінсей - «Тихий Острів».

[48] Валькюрії – Жіночі божества, які прислуговують головному скандинавському богові Одіну. Літають над полем бою й збирають загиблих воїнів, аби ті потрапили до Вальгалли - світу, в який потрапляють лише обрані воїни, які загинули в бою.

[49] Асґард – Небесно місто, в якому мешкають аси - вищі скандинавські боги.

[50] Лаґанесі - «Морський Мис».

[51] Йотуни – Міфічна раса в переказах давніх скандинавів; велетні, які переважно мешкають в горах.

[52] Траснєсі - «Злий Мис», «Лютий Мис», «Мис Злоби».

[53] Ґрані - «Кінь», «Вусань», «Бородань». Кінь конунґа Сіґурда, брата Сінфьйотлі. Проте на цей момент Сіґурд ще не народився, тому можна припустити, що цей кінь спочатку належав старшому брату Сінфьйотлі, а потім перейшов його молодшому братові у спадок.

[54] Бравеллір - «Золоті Вії». Швидше за все, цю місцину можна локалізувати у сучасній східній Швеції - затока Бравікен у лені Естерґьотланд, комуна Норрчьопінґ.

[55] Ґаульні - «Той, Хто Мукає», «Бик».

[56] Свєйпуд - «Стрімкий».

[57] Свєґґьюд - «Той, Хто Гойдається».

[58] Сьок - «Дієвий», «Для Дії», «Причинний».

[59] Ґріндум - «Огороджене Місце», «Дерев’яні Ворота», «Притулок».

[60] Грінґ - «Перстень», «Чоловік З Грінґарікі» (Грінґарікі - Комуна Рінґєрікє, Норвегія).

[61] Фрєкастєйн - «Суворий Камінь», «Крутий Камінь», «Вовчий Камінь».