- Rus
- Ukr
Саґа про Раґнара Лодброка та синів його
Переклад: Ілько Біленко-Шумахер.
Глава 1. Про Гєйміра та Аслауґ
Гєймір[1], перебуваючи у Глюмдаллірі[2], почув новину про загибель Сіґурда та Брюнгільд[3]. Доньці їхній, Аслауґ[4], що взяв Гєймір її в прийми, було на той час лише три зими[5]. Знав він, що багато хто захоче тепер зашкодити дівчинці й обірвати її славний рід. Він так горював за Брюнгільд, яку колись виховав, що вже й не зважав ані на стан свій, ані на статки. Розумів Гєймір, що не зможе переховувати у себе дівчинку. Наказав він тоді виготовити собі арфу такого розміру, аби можна було в ній помістити Аслауґ та ще й статків багато золотом й сріблом. Й вирушив він так подорожувати багатьма землями, поки не прибув сюди, до Північних земель.
Так було арфу ту виготовлено, що її можна було розібрати, а тоді заново зібрати. Тож у ті дні, коли натрапляв Гєймір на річку, а поруч не було жодних поселень, він розбирав свою арфу й купав дівчинку. А ще була у нього така собі винна цибуля, що нею він годував дівчинку. Особливістю тієї цибулі була здатність людини довго жити, маючи за харч лише її одну. А коли дівчинка плакала, то він починав грати на арфі й вона заспокоювалася, адже Гєймір був вправним у всіх відомих на той час ремеслах та мистецтвах. Також мав він багато славного одягу з нею в арфі та незліченно золота.
Й так подорожував він, аж поки не прибув до Норвегії, де потрапив він до хутору Спанґарєйд[6], а жив там старий селянин на ім’я Акі[7]. В нього була дружина на ім’я Ґріма[8]. Й більше нікого там не було. Того дня селянин пішов до лісу, вдома була лише його стара дружина. Вона зустріла Гєйміра й запиталася в нього, хто він такий. Він їй відповів, що є жебраком й попросив у старої притулку. Вона відповіла, що ніхто до них давно не заходить, тож вона залюбки прихистить його, якщо вже він бажає зупинитися в них. Далі було так: Гєймір сказав, що бажає, аби йому розвели вогню погрітися, а тоді б супроводили до спальні, де він міг би відпочити. Тож стара розвела вогонь, а він сів на лаву, прилаштувавши арфу поруч з собою. Стара виявилася дуже балакучою. Вона часто поглядала на арфу, адже помітила, що стирчить звідти край багатого вбрання. А коли грівся Гєймір біля вогню, то побачила жінка, як з-під його лахміття (варто сказати, що вдягнений він був дійсно бідно) виблиснув коштовний золотий перстень. Коли зігрівся подорожній настільки, наскільки вважав за потрібне, то подала йому стара вечерю. Тоді попросив він її провести його туди, де він спатиме цієї ночі.
Тоді сказала стара, що краще йому лишитися зовні, а не заходити до середини, «адже ми з чоловіком багато говоримо, коли він приходить додому».
Він пристав до її поради й вийшов разом із нею назовні. Він узяв із собою й арфу. Стара вийшла й пішла до хліву. Вона завела туди Гєйміра й сказала, що він має лишитися у хліву й вона сподівається, що йому буде затишно тут уночі. Після цього стара пішла поратися по господарству, а він заснув.
Господар повернувся додому, коли звечоріло. Стара ж до того часу мало що встигла зробити із запланованого на день. Старий розсердився, адже він прийшов додому втомлений, а нічого з того, що дружина мала зробити, не зроблено. Він сказав, що різна вдача в них у житті, адже він працює щодня понадміру, а вона ж не хоче братися ні до чого, що б могло принести хоч якусь користь.
- Не гнівайся, мій чоловіче, - сказала стара, - адже може вийти на те, що ти за якусь мить можеш зробити так, що ми матимемо безхмарне життя до скону.
- Це ж яким чином? - спитав старий.
Стара відповіла:
- Прийшов до нашого хутору сьогодні один чоловік й видається мені, що мандрує він з великими статками. Вражений він вже старечістю. Хай, може, й був колись звитяжним воїном, та зараз він сильно втомлений. Хоч й видається мені, що раніше я не бачила рівних йому, та думаю, що зараз він дуже втомлений. До того ж він вже спить.
Тоді сказав старий:
- Видається мені нерозумним зраджувати тих небагатьох, хто до нас заходить.
Вона відповіла:
- Надто довго був ти маленькою людинкою, що тепер усе тобі ввижається завеликим. Мусиш ти тепер зробити щось одне із того: або ти вб’єш його, або я візьму його за чоловіка й проженемо ми тебе звідси. А ще я можу переказати тобі ті слова, що їх він мені казав минулої ночі[9], хоча тобі вони здадуться невартісними. Хтиво розмовляв він зі мною й, напевно, розсудливим буде мені узяти його за чоловіка, а тебе вигнати звідси, а то й убити, якщо не зробиш ти так, як хочу я[10].
Кажуть, що старий був підкаблучником, тож вона переконувала його, поки він не піддався на її намовляння. Тоді узяв він свою сокиру й добре нагострив її. Коли усе було готове, стара відвела його туди, де голосно хропучи спав Гєймір.
Тоді сказала стара чоловікові, що мусить він здійснити напад свій якнайкраще, - «а тоді тікай звідти чимдуж, адже не зможеш ти протистояти молитвам його та крикові, якщо зможе він тебе за руку схопити».
Вона взяла арфу й пішла з нею геть. Тоді старий увійшов до хліву, де спав Гєймір, і вдарив його, завдавши глибокої рани. Але він впустив свою сокиру з рук. Тож побіг старий звідти так швидко, як тільки міг. Гєймір прокинувся від страшного болю. Рана, завдана йому старим, була смертельною для нього. Оповідають, що стільки галасу здійнялося від його передсмертних мук, що здійнявся землетрус від його стогонів, а в будинку старих розійшлися підпори й він впав, - так й скінчилося життя Гєйміра.
Після скоєного пішов старий туди, де була його дружина, й сказав їй, що вбив він гостя, - «й хоч до останнього не знав я, як усе складеться, адже був цей муж навдивовижу міцним, та сподіваюся я, що тепер він вже у Гєль[11]».
Стара сказала, що вдячна тому за звершене - «й сподіваюся я, що тепер буде в нас достатньо грошей. Та давай перевіримо, чи я правду казала».
Вони розвели вогнище, стара узяла арфу з бажанням відкрити її, але інакшого шляху зробити це, окрім як зламати, вона не знайшла - була вона невмілою в усьому. Тож стара зламала арфу й побачила в ній маленьку дівчинку, подібної до якої вона ніколи й не бачила. Разом з тим у арфі й справді виявилося багато грошей.
Тоді сказав старий:
- Сталося тепер так, як завжди стається: зло наздогнало того, хто зрадив довіру іншого. Видається мені, що тепер на руках у нас ще одна утриманка.
Стара відповіла:
- Не так вийшло, як гадалося мені, та, тим не менш, не варто нам тепер засмучуватися.
А тоді вона спитала в дівчинки, якого вона є роду. Але та нічого не відповіла, ніби вона ще й говорити не навчилася.
- Вийшло усе так, як і думав я, - усе на гірше, - сказав старий. - Здійснили ми великий злочин. Що нам робити тепер з цією дитиною?
- Що-що, а це не є великою проблемою, - сказала Ґріма. - Назвемо її на честь моєї матері Кракою[12].
Тоді сказав старий:
- Що нам робити тепер з цією дитиною?
Стара відповіла:
- От як мені це бачиться: скажемо ми, що вона донька наша, й зростимо її.
- Та ж ніхто нам не повірить, - відповів старий. - Ця дитина не така огидна, як ми. Страшними ми народилися обидва, й ніхто не повірить у те, що в нас може бути така до нас не подібна дитина, адже мусила б вона бути ще страшнішою.
Тоді сказала стара:
- Не знаєш ти про те, але можу я дещо з цим зробити, тож не впаде на нас жодних підозр. Я поголю їй голову й дьогтем, чи ще чимось, змащу її. Так, аби було на голові в неї якнайменше волосся. Вона муситиме весь час бути в каптурі. І не матиме вона гарного одягу. От тоді й буде вона до нас подібною. А може бути й так, що повірять люди в те, що була я гарною замолоду. Ха, далі більше - буде вона важко працювати й виконуватиме усю найгіршу роботу.
Думали старий зі старою, що дівчинка ще не вміє розмовляти, адже нічого вона їм не відповідала. Тож так вони й вчинили, як стара надумала. Так Аслауґ там й зростала у злиднях.
Глава 2. Про Тору Оленицю[13]
Гєррудом[14] звали знатного та сильного ярла[15] в Ґаутланді[16]. Мав він дружину. Мав й доньку на ім’я Тора; була вона найвродливішою серед жінок та краще за більшість вихована. Знала вона, що до рук варто брати і що краще було б мати, аніж тим ніколи не володіти. І мала вона прізвисько, що всі її ним кликали, - Олениця, - адже перевищувала вона усіх інших жінок у красі так само, як олені - усіх інших тварин у своїй граційності. Ярл дуже сильно любив свою доньку. Він наказав звести їй світлицю поруч з палатами конунґа[17], а довкруг неї було зведено дерев’яну огорожу. Узяв собі за звичку ярл надсилати своїй доньці щодня щось задля розваги; постановив він собі, що так того й триматиметься.
Оповідають, що він одного разу наказав прислати Торі маленького змія, надзвичайно гарного. Цей змій дуже їй сподобався і вона посадила його у ясеневу скриньку, а під нього поклала золото. Недовго він там пробув, поки виріс. І золото під ним примножилося. Вийшло так, що вже не було тому змієві місця в скрині, тож лежав він ззовні неї, огорнувши її у кільце. Та дійшло до того, що вже не лишалося йому місця й у світлиці, бо золото й далі множилося, так само як й сам змій зростав. Тож тепер лежав він довкруг світлиці таким чином, що голова його сягала хвоста. Важко було з ним впоратися. Ніхто не міг підійти до світлиці через цього змія, окрім однієї людини, яка приносила йому їжу. А їжі йому було треба багато.
Ярлові такий стан речей не подобався й присягнувся він, що віддасть свою доньку заміж за того, хто вб’є того змія (що б то за людина не була), а те золото, яке змій охороняє, буде їй за посаг. Новина така поширилася всією країною, та ніхто не наважувався дати ради з тим велетенським змієм[18].
Глава 3. Раґнар долає змія
Правив у той час Данією Сіґурд Перстень[19]. Він був могутнім конунґом, а прославився він після битви при Бравєллірі[20], в якій він зійшовся із Гарольдом Боєзубом[21] і пав Гаральд у битві тій перед Сіґурдом Перснем; і рознеслася слава про це усіма північними країнами. В Сіґурда був один син на ім’я Раґнар. Він був високий, красивий з обличчя, до того ж ще й розумний. Був він великодушним до своїх людей, але нещадний до ворогів. Коли Раґнар достатньо виріс, аби очолити дружину та флот, то став він найвеличнішим воїном з тих, хто має власну дружину.
Він знав про те, що оголосив ярл Гєрруд, та не надав цьому жодної уваги й поводився так, ніби про це й не чув ніколи. Він наказав зробити йому одяг у дивний спосіб, а тобто: хутряні штани та хутряну накидку. Коли було їх зроблено, то наказав він зварити їх у смолі. Після цього він їх сховав.
Було так, що одного літа повів він своє військо в Ґаутланд й завів один корабель до тихого гирла річкового неподалік від того місця, де правив ярл. Після того, як Раґнар провів там одну ніч, він рано прокинувся, встав з ліжка, узяв ті самі обладунки, про які вже було сказано, узяв великий спис у руку, а по тому вирушив наодинці туди, де було багато піску, й вивалявся у тому піску. Й перш, ніж піти звідти, зняв він цвях, який тримав вістря, зі спису свого, а тоді пішов без дружини своєї до воріт ярлового помешкання. І прибув він туди ще на початку дня, тож усі там ще спали. А тоді рушив Раґнар просто до світлиці. От підійшов він до дерев’яної огорожі, за якою лежав змій, і штрикнув його своїм списом, а тоді смикнув його назад. І знову штрикнув він його. Той удар прийшовся змієві просто у хребет. Тоді Раґнар натиснув на спис так сильно, що вістря зіскочило з древка. Такий гамір зчинився від передсмертних мук змієвих, що аж уся світлиця затремтіла. По тому повернув Раґнар назад. На спину поміж лопаток потрапило йому кілька бризок крові, та це йому не зашкодило, адже захистив його одяг, що він його зробив[22]. Ті ж, хто в світлиці були, прокинулися від усього того галасу й вийшли із неї назовні.
Побачила тут Тора, що від світлиці іде один високий чоловік, й запитала в нього, як його звати, чи, хоча б, кого він тут шукає. Той зупинився й промовив таку вісу[23]:
- Своїм життям ризикував я,
прекрасна жінко; зим,
як поборов я рибу землі[24],
п’ятнадцять було мені.
Лихо було б, якби не ужалив,
(мене ледь до смерті він не довів)
мечем в саме серце лосося я вереску[25],
що колом лежить, потужний, зневажений.
А тоді пішов він звідти й більше не сказав їй ані слова. Вістря ж списа так й лишилося в рані, хоча древко він забрав із собою. Тепер, як почула Тора цю вісу, зрозуміла вона, що сказав незнайомець їй про звершене ним і скільки йому років. Задумалася вона над тим, хто ж він такий. А ще не зрозуміла вона, чи була то людина, а чи ні, адже здалося їй, що зросту він завеликого, як на його вік (оповідають таке хіба що про чудовиськ). Тоді повернулася Тора до світлиці та й лягла далі спати.
Коли зранку люди почали виходити, то побачили вони, що змій був мертвий і що убито його було одним великим списом, вістря якого застрягло в рані. Тоді наказав ярл вийняти його звідти. І було це вістря таке велике, що мало хто міг мати його за власну зброю. Згадав тут ярл, що він казав про людину, яка уб’є змія, й задумався над тим, що не знає він, чи людина здійснила цей подвиг, а чи ні. Він порадився з друзями та донькою своєю, як їм відшукати того, хто здійснив це вбивство, й вирішили вони, що той сам захоче отримати нагороду.
Тоді порадила Тора, аби було зібрано усіх людей на тінґ[26], - «й накажи, аби зійшлися на тінґ усі мужі, які не хочуть гнівити ярла й мають можливість прибути на ці збори. Якщо буде так, то туди прийде й убивця змія, хто б він не був, і буде він зі списом своїм, а на ньому не буде вістря».
Видалося ярлові це доцільним, тож наказав він негайно скликати тінґ. І от настав день, на який було призначено збори, прийшов на нього ярл та багато інших гьовдінґів[27]. Було там багато народу.
Глава 4. Раґнар одружується з Торою
До корабля Раґнара дійшла звістка про те, що неподалік звідси збирається тінґ. Й вирушив Раґнар від кораблів майже з усім своїм військом на той тінґ. Коли прибули вони туди, то стали трохи осторонь від інших чоловіків, адже побачив Раґнар, що прийшло туди набагато більше людей, аніж зазвичай буває. Тоді підвівся ярл, закликав усіх до тиші й мову повів; спочатку подякував він усім за те, що відгукнулися на його заклик, а тоді почав оповідати про ті події, що відбулися нещодавно: і про те, що обіцяв людині, яка змія поборе, і про таке - «змія тепер убито, і той, хто здійснив цей подвиг, лишив вістря свого списа в його рані. І якщо прийшов на цей тінґ хто-небудь, чиє древко від списа підійде до цього вістря, і зможе він не лише сказати про це, але й підтвердити ці слова доказами, то звершу я усе, що обіцяв і не залежатиме мені, чи знатна це людина, а чи ні».
І коли завершив він свою промову, то наказав він принести вістря списа й піднести його до кожного мужа на тінґові; а ще мали йому повідомити, якщо хтось зізнається в подвигові або має таке древко, що б підійшло до того вістря. Так й було зроблено. Та не було знайдено нікого, в кого б древко підійшло до того вістря.
І от дійшли туди, де Раґнар був, й показали йому вістря; тоді він й зізнався, що це був він, і підійшли одне до одного древко та вістря. Й дізналися тоді усі, що це він убив змія, і став він дуже відомий на усі Північні землі завдяки цьому; і тоді попросив він руки ярлової доньки Тори й отримав дозвіл, аби вийшла вона за нього заміж. Й було облаштовано бенкет гучний з найкращими наїдками на усю державу. На тому бенкеті Раґнар й одружився.
А як завершилися усі святкування, то рушив Раґнар у свої володіння й правив там у великій любові з Торою. Мали вони двох синів; старшого звали Ейрєком, а молодшого - Аґнаром. Вони були взірцево високорослими та гарними з лиця. І були вони набагато сильнішими, аніж більшість людей, і сила їхня зростала. А ще володіли вони усіма мистецтвами та навичками.
І от одного дня Тора сильно захворіла й невдовзі від тієї хвороби померла. Раґнар так сильно засмутився через це, що не міг навіть правити своїми володіннями, тож призначив він інших людей, аби вони правили землями разом з його синами. Сам же він вирішив узятися до тих справ, що він ними раніше займався, а саме - до військових набігів; і куди б він не прямував, скрізь він брав гору.
Глава 5. Про Раґнара та Краку
Одного літа спрямував він свої кораблі до Норвегії, адже було там багато його родичів та друзів, з якими він хотів побачитися. Увечері прийшли його кораблі до однієї невеличкої гавані, яка стояла неподалік від хутора, що звався Спанґаргєйд, й кинули вони якір на ніч у тій гавані. Коли ж прийшов ранок, то вирушили слуги на сушу, аби випекти хліб. Вони побачили, що неподалік від них стоїть хутір, й вирішили, що краще було б їм рушити туди, до будинку, й побути там. Й коли вони підійшли до того маленького поселення, то зустріли там одну людину, би поспілкуватися; це була стара жінка. Вони спитали у неї, чи вона є господинею дому, та як її звати.
Вона відповіла, що вона господиня, - «а ім’я моє незвичне. Звати мене Ґріма. Ви ж хто такі?»
Вони відповіли, що вони є слугами Раґнара Лодброка[28] й хочуть вони зайнятися своїми справами, - «і хотіли б ми, аби ти з нами попрацювала».
Стара відповіла, що в неї дуже незґрабні руки.
- Та було колись, що вправно я поралася зі своєю роботою. Є у мене донька, вона-то вам й допоможе, вона скоро прийде. А звати її Кркою. Але так виходить, що я ледве даю собі ради з нею.
Крака ж зі самого ранку вийшла до худоби й побачила, що багато кораблів до землі пристало великих, тож вона узялася митися. Стара ж забороняла їй це робити, бо не бажала, аби люди бачили її красу, адже була вона прекрасніша за усіх жінок. Волосся ж її було таким довгим, що сягало аж самої землі, й було красиве, як шовк найкращий. Й от Крака прийшла додому. Слуги ж на той час вже розвели багаття. І побачила Крака, що прийшли люди, яких вона ще не бачила. Вона дивилася на них, а вони - на неї.
Тоді спитали вони в Ґріми:
- Чи твоя донька ця прекрасна дівчина?
- Не брехатиму вам, - сказала Ґріма, - бачите ви мою доньку.
- Які ви навдивовижу різні, - сказали вони, - адже ти така страшна. А такої прекрасної дівчини ми ніколи й не бачили. І не видно в неї жодної риси, подібної до твоїх, адже ти така потворна.
Ґріма відповіла:
- Не варто на мене зараз дивитись. Відбилося на мені усе, через що довелося мені пройти.
Тоді домовилися вони, що вона працюватиме з ними. Вона спитала:
- Що я маю робити?
Вони відповіли, що хочуть, аби вона замісила тісто на хліб, а вони ж потім його випікуть. Тоді взялася вона до своєї роботи й робила її вправно. Вони ж увесь час витріщалися на неї, що не вслідкували за своїми обов’язками й спалили хліб.
Коли вони закінчили свою роботу, то рушили до своїх кораблів. Й коли почали вони приготоване ними діставати, заговорили усі, що ніколи вони ще так погано не готували й що заслужили вони на покарання. Тоді спитав Раґнар, чому вони приготували таку їжу. Відповіли вони, що зустріли вони таку прекрасну дівчину, що не услідкували вони за роботою своєю; і вважають вони, що не буде в цілому світі красивішої дівчини від неї. Після того, як вони наговорили так багато про її красу, взяв мову Раґнар й сказав, що він-то знає, що не може вона бути красивішою від Тори. Відповіли вони, що вона не згірше.
Сказав тоді Раґнар:
- Ну то вишлю я зараз туди людей, які добре зможуть її роздивитися. Якщо те, що ви сказали, виявиться правдою, то вашу погану роботу вам буде пробачено. Але якщо дівчина виявиться хоч трішки гіршою, аніж ви сказали, то вас буде суворо покарано.
І послав він своїх людей пошуки цієї прекрасної діви; але зустрічний вітер був такий сильний, що не змогли вони того дня рушити в свою подорож. Тоді звернувся Раґнар до своїх посланців:
- Якщо видасться вам, що діва та направду така гарна, як нам про неї розповіли, вмовте її прибути на побачення зі мною, бо хотілося б мені зустрітися із нею; в такому разі хотів би я, аби була вона моєю. Й хочу я, аби була ані вдягнена, ані роздягнена; ані сита, ані голодна; й щоб була вона ані сама, ані в супроводі людини.
Тож рушили вони в путь й ішли, поки не досягли того хутору. Подивилися вони уважно на Краку і видалося їм, що направду та дівчина була настільки прекрасна, що іншої такої вони й не бачили ніколи. Тоді вони передали їй слова свого господаря, Раґнара, й сказали, що вона має зробити.Крака задумалася над тим, що сказав конунґ, і як їй здійснити загадане; Ґріма ж сказала, що здійснити сказане неможливо, отже конунґ, напевно, не дуже був розумний.
Крака сказала:
- Якщо він так сказав, то можливо це здійснити. Головне - це зрозуміти, що він мав на увазі. Та, певна річ, що я не зможу піти сьогодні з вами, але прийду я завтра рано вранці до ваших кораблів.
Після цього рушили вони назад й оповіли Раґнарові усе, як було, і що вона прийде на їхню зустріч. Цю ж ніч вона провела вдома.
А рано вранці Крака сказала старому, що йде на зустріч з Раґнаром.
- Але мені треба дещо змінити у моєму вбранні; є в тебе невід для вилову форелі, то я в нього загорнуся, а поверх розпущу своє волосся, то й не буду я голою. А ще з’їм я одну цибулину, - це все ж таки їжа, але, звичайно ж, нею не наїмся. І візьму зі собою я твого пса, тож ітиму я не сама, але й не у супроводі людини.
Коли почула стара її намір, зрозуміла вона, що великим розумом її наділено. Крака усе так й зробила і пішла в ту сторону, так й дійшла до кораблів. І була вона прекрасна на вигляд, а волосся її виблискувало, неначе золото. Тоді гукнув до неї Раґнар і спитав, хто вона така і кого вона шукає. Вона ж відповіла такою вісою:
- Не насмілилась я знехтувати запрошенням,
ти просив мене прийти,
ані не дослухатись наказу,
Раґнаре, на зустріч з тобою;
немає людей зі мною,
шкіра моя не гола,
супутник зі мною гарний,
та крокую сама я, одненька.
Тоді вислав він своїх людей по неї й наказав супроводити її на його кораблі. Але сказала вона, що не піде, поки не буде обіцяно миру їй та її супутникові. Тоді провели її на корабель конунґа, і коли зійшла вона на палубу, вийшов він їй на зустріч, аж тут пес вкусив його за руку. Одразу ж підбігли його люди й убили пса, накинувши йому на шию зашморг з тятиви, задушивши його таким чином; таким чином не було дотримано слова про мир, дане їй.
Запропонував тоді їй Раґнар сісти поруч на палубі й заговорив до неї, і поводився він ґречно з нею і був дуже ніжний. І промовив він таку вісу:
- Зрозуміло: якби був
вартовий батькових земель
до душі діві прекрасній,
подала б мені руку.
Вона відповіла:
- Гідно сприйми усе, мудрецю,
якщо бажаєш мир зберегти;
помешкання конунґа я відвідала,
тож мене відпусти додому.
Глава 6. Раґнар одружується з Кракою
Тоді сказав він, що вподобав він її й варто їй, на його переконання, рушати з ним. Вона ж відповіла, що це не можливо. Тоді він сказав, що хоче, аби вона провела ніч на кораблі.
Вона сказала, що не буде такого, поки він не повернеться додому з того походу, який він собі запланував, - «й може бути, що видаватиметься тобі це інакше».
Тоді закликав Раґнар до себе скарбничого свого й наказав йому взяти ту сорочку, що належала Торі, усю золотом обшиту, й принести її йому. Тоді запропонував Раґнар її Краці таким чином:
- Чи ти те приймеш,
чим Тора Олениця володіла,
сорочку посріблену?
Тобі до лиця вона.
Білі руки її
працювали над нею;
героїв очільник до неї
був ніжний до смерті.
У відповідь Крака сказала:
- Того я не прийму,
чим Тора Олениця володіла,
сорочку посріблену!
Мені не до лиця вона,
адже Кракою звати мене,
у вугільно-чорному вбранні
по камінню я походжаю,
кіз уздовж моря випасаю.
- І, звичайно ж, не візьму я цієї сорочки, - сказала вона. - Не буду я пишно вдягатися, допоки живу серед бідних. Може бути, що видамся я тобі кращою, якщо краще вдягнуся; але зараз я хочу піти додому. Ти потім можеш прислати за мною людей, якщо вважатимеш так само й бажатимеш, аби я рушила з тобою.
Раґнар сказав, що думки своєї не змінить, й вона пішла додому. Вони ж відпливли, як й було заплановано, щойно здійнявся попутній вітер, і здійснив він усе, що мав намір здійснити. Коли він вертався, то зайшов у ту саму гавань, в якій він стояв, коли до нього приходила Крака. Того ж вечора вислав він людей, аби знайти її та передати їй слова Раґнара, що вона від’їжджає тепер назавжди. Але вона відповіла, що не рушить вона в путь до ранку. Крака рано прокинулася й пішла до ліжка старого зі старою, аби спитати, чи вони вже встали. Вони відповіли, що вже прокинулися, й спитали, чого вона хоче.
Вона сказала, що збирається від’їжджати й більше не буде з ними жити.
- І знаю я, що ви вбили Гєйміра, мого прийомного батька, і нема в світі людини, якій я мала б відплатити гірше від вас. Але через те, що довго я з вами жила, не чинитиму я вам зла, єдине тепер скажу вам: кожен день буде для вас гіршим від попереднього, а останній буде найгіршим. На тому й розійдемося.
Тоді пішла вона своєю дорогою до кораблів, де її тепло прийняли. І було дано їм добру погоду.
Того ж вечора, коли люди застеляли свої ліжка до сну, сказав Раґнар, що хоче він, аби Крака пішла спати разом з ним.
Вона відповіла, що це неможливо, - «хочу я, аби справив ти зі мною весілля, коли прийдеш у свої землі; видається мені, це буде шанобливо як щодо мене, так й щодо тебе, так й щодо наших нащадків, якщо ми таких матимемо».
Він пристав на її умови і вони добре поподорожували. І от прибув Раґнар додому в свої землі, і було влаштовано славний бенкет на його честь, і пився святковий ель з двох причин: за нього і за його весілля. І першого ж вечора, як вони пішли спати в одне ліжко, захотів Раґнар здійснити шлюбні ігри зі своєю дружиною, та вона попросила цього не робити, адже, сказала вона, вийде на зло, як не дослухатися цих слів. Раґнар відповів, що не вірить в це, а ще сказав, що старий зі старою не були віщунами. Він спитав, як довго це може тривати. Тоді сказала вона:
- Три ночі має бути так,
що ніби разом у будівлі,
та залу ділимо окремо,
поки не вжертвуємо богів;
тоді мені шкоди уже
не буде на довгий час.
Зачати можна швидко лише
того, хто не матиме кісток.
Й хоча вона сказала все це, не звернув Раґнар на це жодної уваги і вчинив за власним розсудом.
Глава 7. Про синів Раґнара
Минав час, а вони жили в злагоді та великій любові. Аж от дізналася Крака, що вона вагітна, розродилася й народила сина; і було хлопчика скрапано водою і назвали його Іваром. І виявився хлопчик той безкосним, а там, де мали бути кістки, мав він хрящі. Але коли він був ще молодим, то зросту був неймовірного, що ніхто йому й у рівень не йшов. Був він красивішим від інших людей та ще й такий розумний, що ніхто й не знав, чи був колись хтось розумніший від нього. Дала доля їм ще дітей. Другого їхнього сина звали Бьйорн, третього - Гвітсєрк, а четвертого - Рьоґнвальд. Були вони видатними людьми й були найдоблеснішими вояками, а коли прийшов їм час навчатися, то здобули вони вичерпні знання в усіх мистецтвах та вміннях. І скрізь, куди б вони не рушали, наказано було носити з ними Івара на дошках, адже він не міг ходити, і він радив їм у всьому, за що б вони не бралися.
На той час Ейрєк та Аґнар, сини Раґнара, стали такими видатними людьми, що годі було знайти рівних їм; щоліта споряджали вони свої бойові кораблі й сильно прославилися своїми походами.
Одного дня спитав Івар у братів своїх, Гвітсєрка та Бьйорна, як довго ще триватиме, що вони сидять вдома й не шукають собі слави. І сказали вони, що пристануть на його пораду в цьому, як і завжди.
- Ну то зараз хочу я, - сказав Івар, - аби наказали ми лаштувати кораблі та збирати команду, аби все було добре облаштовано; а тоді хочу я, аби здобули ми собі золота та слави, якщо вийде на те.
Й коли вони так вирішили поміж себе, то сказали вони Раґнарові, що бажають вони, аби дав він їм кораблі та людей, які були б обізнані в здобутті золота та готові до будь-чого. І зробив він те, що вони просили. І коли команда була готова, то рушили вони зі своїх земель. І де б вони не билися з людьми тими, здобували вони більше здобичі, й було в них тепер багато людей та грошей. І сказав тоді Івар, що хоче він, аби пішли вони туди, де зустріли б вони більший спротив, і перевірили б таким чином свою мужність. Вони ж спитали в нього, чи знає він, де того шукати.
Тоді назва він одне місце, що зветься Гвітабер, там приносили жертви богам, - «багато хто шукав там перемоги, й нікому це не вдалося», - і Раґнар ходив туди, та мусив покинути те місце ні з чим.
- Невже там таке велике військо? - Спитали вони. - Й таке звитяжне, чи там є й інші перепони?
Примітки:
[1] Ім’я Гєймір (Heimir) можна перекласти як Дім або Будинок. Щось на кшталт нашого Домовика.
[2] Глюмдаллір (Hlymdallir) - Долина Грому.
[3] Сіґурд (Sigurðr) - Охоронець Перемоги, Брюнгільд (Brynhildr) - Та, Хто Б’ється В Кольчузі. Герої одного з найвідоміших давньоскандинавських героїчних епосів. Персоналіям Сіґурда Вбивці Фавніра та Брюнгільд присвячено чи не третину усіх пісень Старшої Едди. Рід Сіґурда виводиться від самого Одіна, а Брюнгільд - це «падший ангел» скандинавів - валькірія, яка за непослух була покарана Одіном до вічного сну, з якого її мав розбудити своїм поцілунком рицар Одінової крові. Цим лицарем й виявився Сіґурд.
[4] Аслауґ (Áslaug) - Богиня Присяг. У давньоскандинавській міфології боги ділилися на два «табори» - асів та ванів. Аси - більш войовничі боги, молодший пантеон; вани - переважно боги плодючості, давніший панетон.
[5] Літочислення в скандинавських країнах велося зимами, а не літами, як у слов’ян.
[6] Спанґарєйд (Spangareiðr) - Назву цього хутору можна перекласти приблизно як «Місце, звідки хочеться поїхати».
[7] Акі (Áki) - Ім’я, що перекладається як «Батько».
[8] Ґріма (Gríma) - «[Вдягнена] У Маску», «[Та, Хто Ховається За] Маскою». Ім’я натякає на чаклунські здібності жінки, її схильність до ворожіння та містичних вмінь.
[9] Або помилка в оригінальному тексті, або таким чином підкреслюється, що старого не було вдома кілька днів. Можливо ж, стара намагається підсилити ревнощі свого чоловіка тим фактом, що вона нібито кілька днів уже спілкується з гостем у нього за спиною
[10] В цих намовляннях старої бачимо багато паралелей до відоміших нам сьогодні, вже класичних, сюжетів - від спокушання Адама Євою з’їсти яблуко, до шекспірівської леді Макбет й, навіть, пушкінської старої з казки про золоту рибку. Лінія намовляння чоловіка жінкою на щось лихе контрапунктом проходить через величезний пласт літератури не залежно від епохи та етносу. До давніх скандинавів, швидше за все, цей сюжет потрапив саме з біблійної історії, адже доконаний факт, що більшість пам’яток писемної літератури були зафіксовані й дійшли до нас саме завдяки християнським священикам, які настільки були вражені багатством давньоскандинавської культури, що одночасно із культивуванням своєї віри намагалися зберегти на письмі й дохристиянську культуру цього народу.
[11] Гєль - Світ мертвих. Також Гєль (Hel) - це асиня, однойменна володарка царства мертвих (пор. з античним Аїдом). Її ім’я так й перекладається - Смерть.
[12] Крака (Kráka) - Ворона.
[13] Тора (Þóra) - Громовиця. Про прізвисько оповідається в тексті.
[14] Гєрруд (Herruðr) - Мирне Військо, Мирний Воїн.
[15] Ярл (jarl) - високий титул в середньовічній Скандинавії, фактично - намісник короля, його довірена особа та представник на певній території. Звідси походять англійські графи (earl).
[16] Історичний регіон у Південній Швеції, нині - Йоталанд. В перекладі - Землі ґотів (Götaland - іменик у множині).
[17] Конунґ (konungr) - у давніх скандинавів так називали військових вождів, керівників. Термін споріднений з українським князем. Це володар певної землі (хоча не обов’язково, бували й мандрівні конунґи), багатства та (найголовніше) - очільник війська. В цьому випадку термін «конунґ», швидше за все, використано як синонім до терміну «ярл».
[18] Сюжетний хід зі змієм, який охороняє коштовності, також широко представлений у середньовічній літературі. Навіть в скандинавів один з найвідоміших подвигів легендарного героя - Сіґурда - це вбивство дракона Фавніра, який охороняв чарівні скарби. У «Пісні про Нібелунґів» Фавнір, вбитий Зіґфрідом, охороняв саме скарби таємничого народу Нібелунґів. Загалом лінія Сіґурда-Зіґфріда доволі подібна до грецького Ахіла, який теж серед своїх подвигів має звитягу над змієм - Гідрою. Ще однією важливою паралеллю є маленька частинка на тілі невразливого героя, враження якої може принести йому смерть. В Сіґурда-Зіґфріда це маленька ділянка на спині, в Ахіла - це п’ята.
[19] Сіґурд І Перстень - напівлегендарний конунґ Данії та історичного регіону в Центральній Швеції Свеаланду. За переказами, загинув 770 року в битві. Дата народження не відома. За іншими даними, рік народження - приблизно 750, роки його правління припадають десь на 770-804 роки. Достатніх історичних доказів щодо існування справжнього Сіґурда Персня наразі не знайдено.
[20] Бравеллір (Brávellir) - рівнина в історичній провінції Естерйотланд (Йоталанд, Швеція). Історики досі сперечаються щодо точності цієї геолокації, проте вона найбільш вірогідна. Зустрічається в низці давньоскандинавських творів (у тому числі й у «Старшій Едді»).
[21] Гарольд Боєзуб (Haraldr Hilditönn) - легендарний конунґ Данії, за різними джерелами - ще й Швеції (або її частини), Норвегії й, навіть, частини Німеччини. Своє прізвисько - Боєзуб - отримав, за різними джерелами, або за те, що передні зуби в нього сильно виступали вперед, або ж за те, що в одному з боїв він втратив кілька зубів, які пізніше магічним чином знову відросли. Ім’я Гаральд перекладається як Найсильніший У Війську або ж Керманич Війська.
[22] Бачимо, що в цій сазі легенду про Сіґурда Вбивцю Фавніра «вивернуто» навпаки. Якщо в часи Сіґурда кров дракона мала магічну здатність захищати тіло людини, яка в ній скупалася, від будь-яких ран, то тепер, в часи Раґнара та доньки Сіґурда, Аслауґ-Краки, кров змія несе в собі небезпеку. І місце, куди крапнули бризки зміїної крові Раґнарові, - поміж лопатками - це те саме місце, яке єдине було незахищеним в Сіґурда, і саме поміж лопаток він був підступно вбитий. Ріднить цих героїв ще й те, що обидва є невразливими, хай і завдяки набутим якостям: Сіґурд - після купання в крові дракона Фавніра, Раґнар - завдяки своєму одягу.
[23] Віса - жанр скальдичної поезії, переважно збережений саме у вигляді подібних цитат в саґах. Скальди - давньоскандинавські поети-співці, щось на кшталт українських кобзарів, або пор. із античних Гомером. Скальди могли жити при дворі конунґа й складали про нього хвалебні пісні, також могли фіксувати у своєрідній віршованій формі (скальдична поезія не є римована, але багата на метафори - кеннінґи) усі події, які відбуваються навкруги.
[24] Риба землі - змій (кеннінґ).
[25] Лосось вересу - змій (кеннінґ).
[26] Тінґ - загальні збори вільного чоловічого населення з певної території. Тінґи слугували як законодавчим органом (ухвалювалися правила, своєрідні закони), так і судовим (вирішувалися спірні питання щодо спадку, територіальних претензій між сусідами, розглядалися справи щодо вбивств чи порушення звичаїв общини). Також на тінґах обирали конунґів або ж, до прикладу, на тінґах хлопчики проходили ініціацію й ставали чоловіками. Також на таких зборах часто вирішувалися питання про наступні походи. Зазвичай на збори приходили без зброї або ж складали її за окресленими межами засідання. В Україні тінґи трансформувалися у віче. А в скандинавських країнах сучасні законодавчі органи виводять свої корені саме зі стародавніх тінґів (ісландський Альтінґ вважається найдавнішим діючим до сьогодні законодавчим органом, у Норвегії діє Стортінґ, а в Данії - Фолькетінґ).
[27] Гьовдінґ - Знатна людина, вождь.
[28] Ім’я Раґнар (Ragnarr) можна перекласти з давньоскандинавської як Сильний Воїн або ж Радник Війська; прізвисько Лодброк - щось на кшталт [Вдягений У] Шкіряні Штани. Стосовно прізвиська Раґнара, то існує інше прочитання - Хутряні Штани, що перекладач в даному контексті вважає недолугим.
Опубліковано: 07.09.2019