- Rus
- Ukr
Пасмо про Норна-Ґєста
В оригіналі використовується слово “þattr”, що приблизно можна перекласти як “пасмо”. Цей термін часто використовувався в скандинавській літературі на означення короткого епічного твору на героїчну або історичну тематику. Різні перекладачі по різному варіюють переклад даного літературного терміну, тому можна зустріти такі визначення, як “оповідь”, “розповідь”, “пасмо”, “прядь” (переважно в російськомовних перекладах; я ж вважаю такий термін в українському використанні русизмом). Буду дотримуватися позиції, що такі короткі прозові твори в українському перекладі варто найменувати “пасмами”. Переклад - Ілька Біленко-Шумахера.
Глава 1[1]. Ґєст приходить до конунґа Олава
. 1860-01.jpg)
Оповідають, що одного разу конунґ[2] Олав Трюґґвасон[3] зупинився у[4] Трандгєймі[5]. Якось увечері прийшов до нього чоловік й повів шанобливу мову. Конунґ добре прийняв того чоловіка й запитав, хто він такий та як зветься. Відповів новоприбулий, що звуть його Ґєстом.
Конунґ же сказав:
– Ти будеш гостем тут, незалежно від того, як звуть тебе[6].
Ґєст відповів:
– Пане, я назвав своє справжнє ім’я. І я б залюбки, за можливості, скористався з твоєї гостинності.
Конунґ відповів Ґєстові, що готовий його прийняти. Але до кінця дня конунґ не мав більше змоги поспілкуватися зі своїм гостем, адже спочатку він пішов на вечірню службу, а по тому вечеряти. Після вечері конунґ пішов відпочити, а там – й до сну. Тієї ж ночі конунґ Олав Трюґґвасон прокинувся та почав читати свої молитви, поки усі інші мужі спали. Тоді здалося конунґові, ніби якийсь альв[7] або дух потрапив до будинку (й це не зважаючи на те, що усі двері було замкнено на ніч). Той альв підходив до кожного ліжка в кімнаті й дивився на людей, які там сплять. Нарешті він підійшов до ліжка біля самого виходу. Тоді зупинився альв й сказав:
– Навдивовижу міцний замок тут, як на порожній будинок! Як на те пішло, конунґ не такий вже й мудрий, яким його всі вважають. Навіть якщо він наймудріший з усіх людей, але ж спить зараз так міцно.
А тоді він зник крізь зачинені двері. Рано вранці конунґ відіслав свого слугу з’ясувати, хто спав на ліжкові біля самого виходу. Виявилося, що на тому ліжкові спав гість. Конунґ викликав його до себе й запитав, чий він син.
Гість відповів:
– Тордом звали мого батька, на прізвисько Тінґбіт[8], адже був він здатен будь–кого переконати на тінґові. Він був данського походження й жив на данських угіддях, які називали Ґренінґ[9].
– Гарна ти людина, – сказав конунґ.
Ґєст був вправнішим у словах та сильнішим фізично від інших чоловіків, хоча й був трохи у віці. Він попросив у конунґа дозволу для себе та своїх людей залишитися там довше. Конунґ спитав у Ґєста, чи він християнин. Той відповів, що його було навернуто до віри, але не охрещено[10]. Конунґ відповів, що Ґєст зі своїми людьми має бути охрещений, адже – “нехрещені можуть перебувати поруч зі мною протягом нетривалого часу”. Конунґ тепер зрозумів, чому альв казав так про замок. Адже Ґєст перехрестився увечері перед сном разом з усіма, але ж насправді він лишався язичником.
Конунґ спитав:
– Чи маєш ти якісь навички?
Ґєст відповів, що вміє грати на арфі та оповідати саґи[11]. Тоді конунґ сказав:
– Погано чинить конунґ Свєйн[12], що дозволяє нехрещеним подорожувати зі своїх земель поміж інших.
Ґєст відповів:
– Данський конунґ не знає, що я виїхав з Данії. А було це ще до того, як кайзер Отто[13] спалив Данію[14] та примусив конунґа Гаральда Гормссона[15] та Гакона Жертовного Ярла[16] прийняти християнство.
Маркґраф[17] запитував Ґєста ще про багато речей і той оповідав про них добре та мудро.
Говорять також, що цей Ґєст прийшов до конунґа Олава на третій рік його правління. Того ж року до конунґа приходили мужі, які назвалися Ґрімами[18]. Вони сказали, що їх прислав Ґудмунд із Ґласісвєлліру[19]. Вони принесли конунґові два роги, надіслані йому Ґудмундом. Ці роги також називалися Ґрімами. Також ті мужі мали певну справу до конунґа, про яку буде ще сказано[20].
Зараз же варто сказати, що Ґєст зупинився в конунґа ще на певний час. Його було розміщено найдалі з усіх гостей на лаві. Ґєст був добре вихованою людиною та поводився добре. Його також усі дуже любили та ставилися до нього з пошаною.
Глава 2. Ґєст закладається з дружинниками
Незадовго перед Йолєм[21] Ульв Рудий[22] зі своїми дружинниками повернувся додому. Протягом літа він виконував доручення конунґа; його, до того ж, було призначено наглядати за землями вздовж моря у Віці[23], де він пробув по саму осінь, очікуючи нападу данців. А в розпал зими Ульв завжди вертався до конунґа Олава.
Ульв привіз конунґові багато доброго скарбу, здобутого ним протягом літа, а разом з тим – ще й золотий перстень, який називався Гнітуд[24]. Цей перстень було сковано у семи місцях і кожна його частина мала власний колір. Золото було набагато кращим, аніж на інших відомих перснях. Цей перстень дав Ульвові один бонд[25] на ім’я Лодмунд (ще раніше Гнітуд належав конунґові Гальву[26], завдяки якому ми знаємо про Гальвових воїнів. Це саме вони відібрали скарб в конунґа Гальвдана[27] з роду Ільвінґів[28]). Але Лодмунд попросив Ульва в обмін на той перстень[29], аби він та конунґ Олав охороняли його землю. Ульв прийняв цю умову.
Конунґ же в цей час проводив велике святкування Йолю в своєму маєткові у Трандгєймі. На восьмий день бенкету Ульв Рудий віддав перстень Гнітуд конунґові Олаву. Конунґ подякував йому за подарунок і загалом за усю віддану службу, якою Ульв завжди відзначався. Перстень пішов по руках усією кімнатою, в якій пили чоловіки[30] (адже на той час в Норвегії ще не будували бенкетних зал). Усі показували одне одному цей перстень й видавалося мужам, що вони ніколи не бачили такого чудового золота, як те, з якого було зроблено Гнітуд. Й от нарешті він дійшов до лави гостей і, звичайно ж, до чужинця Ґєста. Він подивився на Гнітуд й повернув його назад, у руку, яка тримала перед цим келих[31]. Він не звернув на перстень особливої уваги й не говорив про цю дорогоцінність, хоча й продовжував жваво розмовляти зі своїми супутниками. Прислужник саме подавав напої біля гостьової лави. Він спитав:
– Вам не подобається перстень?
– Ще й як подобається, – відповіли гості. – Всім, окрім новоприбулого Ґєста. Він нічого в ньому не знайшов цікавого для себе й нам видається, що він не оцінив його через те, що просто не звертає уваги на такі речі.
Прислужник по тому постав перед конунґом й переповів йому все тими самими словами, якими говорили гості. Він сказав також, що чужинець не звернув уваги на скарб навіть тоді, коли йому передали його просто в руку. Тоді сказав конунґ:
– Новоприбулий Ґєст може знати набагато більше, аніж ви думаєте. Хай він прийде до мене вранці й оповість про себе.
Тим часом з іншого боку столу поміж собою спілкувалися гості. Вони допитувалися в Ґєста, де ще він міг бачити такого гарного, а то й кращого, персня, як цей. Ґєст відповів:
– Ви вважаєте дивним, що я не звернув уваги на цей перстень. Можу сказати вам, що я бачив золото не згірше від цього, якщо ще й не краще.
Тут придворні розсміялися й сказали, що це мало би бути видатне видовище, – “й ти можеш закластися, що ти бачив золото таке ж прекрасне, як це? Ми поставимо чотири марки[32] срібних монет, а ти свій ніж та ремінь, а конунґ нехай розсудить нас”.
Ґєст сказав:
– Я не збираюся давати вам харч для кпинів, тому погоджуюсь на заклад, який ви пропонуєте. Тож давайте заб’ємося просто тут і зараз, а конунґ вирішить, хто з нас правий.
На тому й вирішили. Ґєст взяв свою арфу й заграв різних пісень. Він грав так до самого вечора, а всі зачудовано слухали. Грав він пісню “Мелодія Ґуннара”[33], а наприкінці заграв давню пісню “Подорож Ґудрун”[34]. Ніхто не чув її раніше. Після цього всі пішли спати.
Глава 3. Ґєст виграє заклад
Конунґ прокинувся рано зранку й пішов на месу. Коли вона закінчилася, то пішов конунґ зі своїми дружинниками снідати. Й от коли сів він на свій трон, то постали гості перед конунґом, а разом з ними й Ґєст. Вони оповіли йому про свою суперечку та про заклад, який вони зробили.
Конунґ відповів:
– Не подобається мені ваша суперечка, але закладалися ви на власні гроші. Як на мене, то перебрали ви вчора з питвом, тож думається мені, що вам варто відмовитись від закладу. Як вважаєш, Ґєсте?
Ґєст відповів:
– Я хочу, аби всі угоди лишалися в силі.
Конунґ сказав:
– Видається мені, Ґєсте, що мої люди самі себе завели в глухий кут своїми розмовами. Тобі ж, як я бачу, в цьому закладові нема проблем. Що ж, скоро ми все з’ясуємо.
Після цієї розмови усі пішли пити. Й от винесли столи для пиття і конунґ прикликає до себе Ґєста. Він заводить до нього таку розмову:
– Тепер ти маєш продемонструвати мені те золото, аби я міг вирішити вашу суперечку. Якщо воно у тебе є, звичайно.
– Хай буде по–твоєму, пане, – сказав Ґєст.
Він опустив руку в свій гаманець й дістав згорточок. Він послабив його зав’язь та вклав у руку конунґові. Конунґ розкрив його й побачив там зламане кільце з попруги[35] для коня. Він уважно його роздивився, після чого сказав, що це кільце зроблено з надзвичайно гарного золота. Тоді попросив конунґ Олав принести перстень Гнітуд.
Коли це було зроблено, конунґ порівняв кільце та перстень, після чого сказав:
– Безперечно, що золото, надане Ґєстом, є кращим. Будь-хто з вас може сам подивитися на нього й переконатися в цьому.
Більшість погодилась із конунґом. По тому він проголосив Ґєста переможцем. Іншим гостям стало зрозуміло, що нерозумно вони вчинили.
Ґєст сказав тоді:
– Заберіть свої гроші собі, адже мені вони не потрібні. Але пообіцяйте мені не закладатися більше з незнайомцями. Бачите ж бо, не можете ви ніколи здогадатися, що саме знає та чи інша людина. Дякую тобі, пане, за твоє рішення.
Конунґ сказав:
– Тепер я б хотів дізнатися від тебе, де ти дістав це золото, яке носиш з собою.
Ґєст відповів:
– Я б не хотів про це оповідати, адже всі вирішать, що речі, про які я говоритиму, є нереальними.
– Ми все одно хочемо про це почути, – сказав конунґ. – Адже ти обіцяв нам раніше оповісти свою історію.
Ґєст відповів:
– Якщо я оповім вам історію про золото, то я певен, що ви захочете послухати й інші історії також.
– Побачимо, – сказав конунґ, – чи ти в цьому правий.
Глава 4. Ґєст оповідає про Вьольсунґів[36]
– Тоді розповім я вам про те, як я вирушив на південь до Фраккланду[37]. Мені було цікаво дізнатися про звичаї інших конунґів та про Сіґурда Сіґмундссона[38], що слава про нього, його красу та мужність розходилась в світі. Нічого цікавого зі мною не відбувалося, допоки я не прибув до Фраккланду та не зустрівся з конунґом Гьяльпрєком[39]. Він мав велику армію довкола себе. Там були й Сіґурд Сіґмундссон з роду Вьольсунґів та Гьйордіс Ейлімадоттір[40]. Сіґмунд загинув у битві проти синів Гундінґа[41] й Гьйордіс вийшла заміж за Гальві, сина конунґа Гьяльпрєка. Сіґурд зростав там разом з усіма іншими синами конунґа Сіґмунда. А були це Сінфьйотлі[42] та Гєльґі[43], який вбив Гундінґа, за що отримав прізвисько Вбивця Гундінґа. Вони перевершували усіх чоловіків у силі та за розмірами. Третього брата їхнього звали Гамунд[44]. Сіґурд же був найвеличнішим з усіх братів. Усі знають, що Сіґурд був найшляхетнішим з усіх войовничих конунґів та найкращим у давні часи.
Тоді ж прийшов до конунґа Гьяльпрєка Рєґін[45], син Грєйдмара[46]. Він був найхитрішим серед людей, хоча й карликом за зростом; він також був мудрим та жорстоким мужем, а до того ще й вправним у магії. Рєґін навчив Сіґурда багатьом речам, адже сильно його любив. Він розповідав про своїх предків та про різні дива, які з ними ставалися. Той нетривалий час, що я там пробув, я прислуговував Сіґурдові, як й усі інші. Ми всі його любили, адже він був дружелюбним, скромним та щедрим до нас.
Глава 5. Про синів Гундінґа
Одного разу ми прийшли в дім до Рєґіна, він зустрів Сіґурда дуже привітно. Рєґін тоді прочитав цю вісу[47]:
– Сюди увійшов
Сіґмунда син,
рішучий у діях,
до нашої зали;
надзвичайно він сильний,
а я вже старий,
я чекаю на ікло
голодного вовка.
І вів він далі:
– Але виховав я
мужа хороброго.
От Інґві[48] син
прийшов сюди нині.
Його слава піде
скоро під сонцем
в могутні держави,
й зростатиме велич.
Сіґурд тоді проводив весь свій час з Рєґіном, який багато йому розповідав про Фавніра[49] й про те, як він живе на полі Ґнітагєйд[50] в личині змія величезного розміру. Рєґін зробив тоді Сіґурдові меч, який називався Ґрам[51]. Це був настільки гострий меч, що коли Сіґурд опустив його в Рейн та запустив потоком шматочок вовни, то він розрізав її навпіл. Тоді Сіґурд вдарив цим мечем об ковадло Рєґіна й розбив його[52]. Після цього Рєґін порадив Сіґурдові вбити його брата Фавніра й сказав таке:
– Голосно сміятимуться
Гундінґа сини,
що Ейлімі[53]
постаріти не дали[54],
якщо зацікавлять мене
більше пошуки
червоних перснів,
аніж помста за батька.[55]
Після цього Сіґурд почав готуватися до подорожі, адже він вирішив потурбувати синів Гундінґа. Конунґ Гьяльпрєк дав йому для цього велике військо й кілька кораблів. Разом зі Сіґурдом у подорож вирушили Гамунд, брат його, та карлик Рєґін. Разом з ними вирушив і я, а називали вони мене Норна–Ґєстом. Я був знайомий з конунґом Гьяльпрєком ще від тих часів, коли він разом зі Сіґмундом Вьольсунґссоном[56] бував у Данії. В ті часи Сіґмунд ще був одружений з Борґгільд[57], та потім вони розійшлися. Трапилося це через те, що Борґгільд вбила Сінфьйотлі, сина Сіґмунда, отруївши його. Після того Сіґмунд вирушив на південь до Фраккланду, де одружився вже з Гьйордіс, донькою Ейлімі. Їх обидвох[58] потім вбили сини Гундінґа, й таким чином Сіґурд мав помститися за батька та за діда.
Гєльґі Сіґмундссон, якого називали Вбивцею Гундінґа, був братом Сіґурда, якого пізніше прозвали Вбивцею Фавніра. Гєльґі, брат Сіґурда, вбив конунґа Гундінґа та трьох його синів: Еййольва, Геррьода та Гьйорварда. Люнґві ж та ще двоє його братів, Альв та Гємінґ, втекли. Вони були найвидатнішими серед людей, хоча Люнґві перевершував своїх братів. А ще вони були дуже вправними у магії. Ці троє шкодили багатьом дрібним конунґам та вбили багатьох героїв, спалили багато міст. Більшість своїх злодіянь вони здійснили на території Еспанії та Фраккланду. В ті часи влада імперської держави ще не сягнула на північ за гори. До того ж, сини Гундінґа завоювали землі у Фраккланді, які належали Сіґурдові, й тримали там свою армію.
Глава 6. Сіґурд вбиває синів Гундінґа
Тепер час оповісти про те, як Сіґурд готувався до битви проти синів Гундінґа. В нього була велика та добре озброєна армія. Рєґін же давав гарні військові поради. А ще він викував собі меч, який назвав Ріділь. Сіґурд попросив Рєґіна позичити йому цей меч[59]. Той так й зробив, у обмін попросивши Сіґурда вбити Фавніра. Сіґурд пообіцяв йому зробити це, коли повернеться з походу. Й от ми попливли на південь вздовж узбережжя. Аж раптом на нас налетів шторм. Всі одразу вирішили, що його викликали сини Гундінґа за допомоги магії. Тож ми попливли ближче до берега. Й раптом ми побачили чоловіка, який стояв на виступі морської скелі. Він був вдягнений у зелену мантію та сині штани, а взутий у високо застібнуте взуття; в руці у нього був спис. Цей чоловік заспівав до нас і сказав таке:
– Хто об’їжджає тут
Рєвіля коней[60]
на хвилях високих
гамірного океану?
Ваші вітрила
надто високі.
Коні хвиль[61]
не витримають бурі.
Рєґін відповів:
– Ми з Сіґурдом,
як бачиш, попереду.
Вітер великий
несе нас на смерть.
Високі хвилі
корабель накривають.
Скоро потонемо.
А хто це питає?
Чоловік у мантії сказав:
– Гнікаром[62] звався я,
коли Одіна воронів
Вьольсунґ порадував
і битву почав.
Тепер можете звати
людину на скелі
Фєнґом чи Фьйольніром[63].
Я з вами пливу.
Тоді ми пристали до берега й погода одразу заспокоїлася. Сіґурд запросив чоловіка зайти на корабель. Той так і зробив. Тепер погода вляглася повністю й подув попутній вітер.
Чоловік сидів у Сіґурда в ногах й був дуже ввічливим. Він спитав, чи не хоче Сіґурд отримати від нього якоїсь поради, аби краще прислужитися людям. Сіґурд сказав чоловікові в мантії:
– Скажи мені, Гнікаре,
адже все знаєш
і про богів, і про людей:
що буде кращим
людині у битві,
що вбереже у танці мечів[64]?
Гнікар сказав:
– Багато чого
потрібно знати,
аби вберегтись у танці мечів.
Гарним знаком
для воїна буде
чорного ворона стріти в дорозі.
Є інший знак,
що щастя приносить
тому, хто рушає
у подорож дальню:
двох зустріти мужів
достойних в дорозі.
Третій знак:
почути завивання вовка
або шелест ясеня.
Удача чекає,
як шолом вдягнути
перед тим, як рушати.
Воїн не має
вступати у битву,
коли на горизонті
сідає Місяця сестра[65].
Той переможе,
хто бачити може
гру мечів[66] швидку
або стрій воїнів рівний. [67]
Поганим знаком буде
зашпортатися ногою,
ідучи на битву:
це духи підступні[68]
стали на скелях,
чекають твоєї рани.
Розчесаним та вмитим
кожен мусить з’явитись
до ранкового столу,
адже не відомо,
що трапиться потім.
Це все допоможе від негараздів.
І після цього ми пливли на південь вздовж Гольсєтуланду[69] та на схід від Фрісландії[70], а тоді висадилися на берег. Тут сини Гундінґа почули про наше прибуття й почали збирати дружину, яка швидко виросла у велике військо. Коли ж ми зустрілися з ними, то це була велика битва. З усіх братів Люнґві був найхоробрішим та найвправнішим. Хоча насправді вони всі билися хоробро. Сіґурд же бився так затято, що усі падали перед ним ще до того, як меч Ґрам вражав їх. Але нема потреби піддавати сумнівам мужність Сіґурда. Й от він зустрівся з Люнґві й вони почали обмінюватися багатьма ударами. Билися обидва доволі мужньо. Уся битва призупинилася, адже ми всі дивилися на цей двобій. Тривалий час ніхто з них не міг поранити іншого, бо обидва були досить вправними у зброї. Аж раптом брати Люнґві кинулися люто в бій та вбили багатьох наших воїнів. Кого ж вони не дістали, то ті почали тікати. Тоді в битву проти братів Люнґві вийшов Гамунд, брат Сіґурда, і я разом з ним. Це була вже зовсім інша битва. А двобій між Сіґурдом та Люнґві закінчився тим, що Сіґурд взяв Люнґві у полон та закував у кайдани. Й от коли Сіґурд доєднався до нас, то хід битви змінився. Сини Гундінґа та все їх військо пали ще до приходу ночі.
А коли зійшло сонце, то ми побачили, що зник кудись Гнікар. Ніхто його більше ніколи не зустрічав. Люди почали подумували навіть, що це був сам Одін. В той самий час почалось обговорення того, якої смерті заслуговує Люнґві. Рєґін порадив вирізати йому на спині кривавого орла[71]. Він сам тоді узяв свій меч від мене й розрізав ним Люнґві спину так, що здійняв його ребра й дістав легені. Так хоробро загинув Люнґві. Тоді сказав Рєґін:
– Тепер кривавого орла
широким мечем
вбивці Сіґмунда
вирізьблено на спині.
Менше було доблесті
розганяти військо,
яким керував той,
хто воронів тішить.
Ми здобули багато трофеїв. Але всіх їх забрали собі воїни Сіґурда, адже він нічого не хотів брати. А було там багато дорогоцінностей, коштовного одягу та гарної зброї. Після цього Сіґурд вбив Фавніра, як й обіцяв, та Рєґіна, який мав намір зрадити його.
Узяв Сіґурд після цього золото Фавніра й поїхав з ним геть. За той вчинок прозвали його Вбивцею Фавніра. Сам же Сіґурд рушив тоді до гори Гіндаргєйд[72], де знайшов Брюнгільд[73], й було з ними далі так, як говориться про це у “Сазі про Сіґурда, Вбивцю Гундінґа”[74].
Глава 7. Про Сіґурда та Старкада Сторвєркссона[75]
Через деякий час Сіґурд одружився з Ґудрун Ґьюкадоттір[76]. Він на певний час зупинився у Ґьюкунґів[77], своїх зведених братів. Я супроводжував Сіґурда на північ в Данію. А ще я був разом зі Сіґурдом, коли конунґ Сіґурд Перстень[78] надіслав своїх родичів синів Ґандальва[79] до Ґуннара та Гьоґні[80] Ґьюкунґів. Сини Ґандальва мали передати наказ Сіґурда Персня виплатити йому данину, або він рушить на Ґьюкунґів війною. Але Ґуннар з Гьоґні вирішили боронити свою землю. Тоді сини Ґандальва викликали Ґьюкунґів на бій на кордоні земель й повернулися додому. Ґьюкунґи ж звернулися до Сіґурда Вбивці Фавніра з проханням піти на битву разом з ними. Він сказав, що так й буде. Я ж у цей час все ще був зі Сіґурдом. І ми попливли далі на північ до Гольсєтуланду, а висадилися у місці, що зветься Ярнамодір[81]. Неподалік від гавані горіховими гілками було огороджено поле, на якому мала відбутися битва. and Swedes (the banner with three crowns) in battle against the Danes, from Olaus Magnus Historia de gentibus septentrionalibus (1555).-01.jpg)
Аж раптом ми побачили велику кількість кораблів, які пливли з півночі. Їх вели сини Ґандальва. Їх було лише двоє. Сіґурда Персня з ними не було, адже він мав обороняти свою землю, Швецію, від набігів курів та квенів[82]. Сіґурд тоді був вже старий[83]. Й от наші війська зіштовхнулися й була там велика битва, що понесла за собою багато жертв. Сини Ґандальва сміливо йшли попереду, адже обидва були більшими та сильнішими від інших мужів. Але в їх військові був один чоловік, який був ще більший та могутніший від усіх. Цей чоловік вбивав людей та коней і ніхто не міг протистояти йому, адже схожий він був більше на велетня, аніж на людину. Ґуннар попросив Сіґурда виступити проти людини-велетня, адже, як він сказав, якщо так й триватиме, то ми програємо. Сіґурд тоді почав готуватися до сутички з великою людиною, а разом з ним ще кілька людей. Хоча, направду, мало хто прагнув виступити проти того велетня. Ми швидко наблизилися до великої людини, – сказав Ґєст, – і спитав Сіґурд його ім’я та звідки він походить. Велетень сказав, що звуть його Старкад Сторвєркссон, а походить він з півночі Фєнгрінґу[84], що в Норвегії. Сіґурд сказав, що чув про нього раніше і зазвичай не в кращому світлі.
– Ти з тих, хто не гребує будь–якими засобами проти недругів.
Старкад спитав:
– Що це за муж, який так до мене звертається?
Сіґурд сказав йому, хто він такий. Тоді Старкад спитав:
– Це тебе звуть Вбивця Фавніра?
– Саме так, – відповів Сіґурд.
Тоді Старкад спробував утекти, але Сіґурд наздогнав його. Він підняв догори свій меч Ґрам й так ударив руків’ям того у щелепу, що два ікла вилетіли Старкадові з рота. Це був нищівний удар. Сіґурд тоді наказав цьому сучому синові забиратися звідти[85] і Старкад швидко втік. Я підібрав одне ікло й забрав його зі собою. Воно зараз висить на мотузці у дзвіниці десь у Данії, а важить воно сім унцій[86]. Люди з великою цікавістю дивляться на нього там.
Після втечі Старкада втекли й сини Ґандальва. Ми здобули там багато трофеїв і після цього конунґи повернулись додому в свої володіння й лишалися там ще певний час.
Глава 8. Як Ґєст здобув золото
Незабаром ми почули про те, що Старкад продовжив свої злодіяння. Тепер він вбив конунґа Алє[87] в його власній купальні.
Одного разу Сіґурд їхав чи то на якісь збори, чи в інших яких справах, й заїхав у трясовину. Його кінь Ґрані[88] сіпнувся так сильно, що попруга на ньому луснула й застібка з неї впала додолу. Коли я побачив, як вона виблискує з бруду, я підійняв ту застібку та дав Сіґурдові, але він повернув її мені. Ви той шматочок золота бачили нещодавно. Сіґурд зліз із коня, аби я вичесав його та омив від бруду. Роблячи це, я вирвав волосину з гриви Ґрані, аби мати доказ щодо його великих розмірів.
Після цього Ґєст показав цю волосину й була вона сім ліктів у довжину[89]. Конунґ Олав сказав:
– Як на мене, то оповідь твоя доволі цікава.
Усі тепер почали похваляти Ґєстові історії та його мужність. Забажав конунґ, аби Ґєст розповів ще більше про подвиги своїх родичів[90]. І той охоче розповів їм ще багато чого цікавого. Й тривало так аж поки звечоріло. Тоді усі розійшлися спати.
Зранку конунґ знову покликав Ґєста до себе, адже хотів поговорити з ним ще. Конунґ сказав:
– Я не можу ніяк зрозуміти твого віку. Як ти можеш бути настільки старим, що був присутнім при всіх цих подіях? Тобі доведеться оповісти ще якусь історію, аби я міг в усьому розібратися.
Ґєст відповів:
– Я так й знав, що ви захочете почути й інші історії, якщо я оповім вам про золото.
Конунґ сказав:
– Ну то оповідай.
Глава 9. Про Брюнгільд та синів Лодброка[91]
– Тепер оповім я, – сказав Ґєст, – як я поїхав на північ у Данію та вступив у спадщину. Незадовго до цього помер мій батько. А невдовзі я почув й про смерть Сіґурда та загибель Ґьюкунґів. Це були тривожні, але важливі новини.
Конунґ спитав:
– А як загинув Сіґурд?
Ґєст відповів:
– Переважно оповідають, що Ґутторм Ґьюкасон[92] увігнав у нього меч, коли він спав у ліжкові з Ґудрун. Німецькі ж мужі говорять, що Сіґурда було вбито в лісі. Але синиці співають про таке: якось Сіґурд та сини Ґьюкі їхали на тінґ, то в дорозі Ґьюкунґи й убили його. Єдине, в чому усі сходяться, так це те, що сини Ґьюкі, зрадивши усі свої клятви, напали на Сіґурда, коли той лежав й не міг захищатися.[93]
Тут один чоловік спитав:
– А як до цього поставилася Брюнгільд?
Ґєст відповів:
– Коли Брюнгільд почула цю звістку, то вбила сім своїх рабів та п’ять рабинь, тоді проштрикнула себе мечем й наказала розвести поховальне вогнище та спалити її разом з усіма тими людьми на цьому вогнищі. Так й було зроблено: одне поховальне вогнище розвели для неї, а інше – для Сіґурда, якого спалили першим. Брюнгільд везли в колісниці з навісом з оксамиту та коштовностей, сама вона була прикрашена золотом; так її й спалили.
Тоді люди почали випитувати в Ґєста, чи Брюнгільд не співала чого–небудь після смерті. Він сказав, що так й було. Мужі почали просити Ґєста заспівати ту пісню, коли його ласка. Тоді Ґєст сказав:
– Коли Брюнгільд везли до поховального вогнища дорогою до Гєль, її провозили повз скелі[94]. В тих скелях жила одна велетунка. Вона стояла тоді перед входом до своєї печери, вдягнута в хутряну накидку, уся чорна з вигляду.
Тримала та велетунка в руці своїй гілку й казала:
– Я покладу цю гілку до твого вогнища, Брюнгільд. Було б добре, аби ти згоріла заживо за все те, що ти зробила на погибель Сіґурда Вбивці Фавніра, достойного мужа. Я часто супроводжувала його в походах, а тому можу звернутися до тебе з піснею–прокльоном. Нехай усі, хто її почує, знають, яка ти огидна.
Після цього заспівали одна до одної Брюнгільд та велетунка. Велетунка сказала:
– Не пройдеш
повз каміння,
розкладене довкола
дому мого.
Краще б ти вдома
ткала килими,
а не вривалась
у чуже житло.
Нащо прийшла
із Валланду[95],
пустоголова,
до дому мого?
Привела вовків ти,
нагодувала їх
людською кров’ю
достатньо, кривава.
Тоді Брюнгільд сказала:
– Не свари мене,
наречена з каменю,
най і бувала я
раніше в походах.
З нас двох
я б вищою була,
якби краще люди
знали нас.
Велетунка сказала:
– Ти, Брюнгільд
Будладоттір[96],
звершила найгірше,
у світ народившись.
Ти знищила Ґьюкі
бравих синів,
принесла занепад
у славний їх дім.
Брюнгільд сказала:
– Я маю сказати
правдиві слова
тобі, лицемірко,
як хочеш почути;
що Ґьюкі діти
робили зі мною,
забравши кохання,
примусили клятви зламати.
Мене в гніві змусив
звитяжний конунґ.
Вісім сестер
під дубом нас було.
Мені було дванадцять зим[97],
як хочеш ти знати,
коли я під дубом
йому клятву давала.
Я відіслала старого
велетунки брата
Гьяльмґуннара[98]
просто до Гєль.
Віддала я перемогу
Ауд братові[99].
Так довелось Одіна
мені прогнівити.
Він закрив мене за щитами,
в Скаталунді[100],
червоними та білими.
Зімкнулись вони.
Й постановив: той
зніме мій сон,
хто по цілій землі
нічого не боїться.
Він запалив високо
до мого укриття
з південного боку
вовка дерев[101].
Й постановив:
єдиний проїде,
хто мені привезе
Фавніра ложе[102].
Вів доблесний Ґрані
золота дарувальник[103]
туди, де батько мій[104]
владу тримає.
Єдиним він був
найкращим в усьому,
вікінґ із данів[105],
що не знав собі рівних.
Ми спали разом
в одному ліжкові
як брат з сестрою,
неначе рідні.
Ніхто й не подумав
руки хоч торкнутись,
як вісім ночей
поруч лежали.
Звинувачувала ж мене потім
Ґудрун Ґьюкадоттір,
що я разом зі Сіґурдом
уві сні обіймалась.
Я потім дізналась,
не бажаючи того,
що мене ошукали
й дали чоловіка.
На нещастя велике
ще тривалий час
чоловікам і жінкам
треба буде родитись.
Відтепер і назавше
у віки віків
ми будемо разом, Сіґурде.
Зникни тепер, велетунко![106]
Тут велетунка жахливо закричала й кинулася у гори.
Тоді кажуть конунґові слуги до Ґєста:
– Все це цікаво, розкажи нам ще щось.
Конунґ каже:
– Не варто більше про подібне оповідати.
А тоді ще конунґ питає:
– А чи не зустрічався ти з синами Лодброка[107]?
Ґєст відповів:
– Був я з ними, та не довго. Я долучився до них, коли вони пішли на південь від Мундьяфьйолль[108] й поруйнували Віфільсборґ[109]. Усі їх боялися в ті часи, адже вони брали гору скрізь, куди б не прийшли. Тоді вони саме думали вирушити на Ромаборґ[110].
А от було якось, що одного дня прийшов до конунґа Бьйорна Залізнобокого чоловік й ґречно привітався. Конунґ тепло його прийняв і спитав, звідки той прийшов. Чоловік сказав, що прийшов з півдня, з Ромаборґу.
Конунґ тоді питає:
– І наскільки це далеко звідси?
Чоловік відповідає:
– От ти можеш, конунґе, побачити по моєму взутті.
Тоді зняв він залізного черевика зі своєї ноги. Той був цілий згори, але повністю зношений знизу.
– Далека дорога звідси до Ромаборґу, як можеш бачити по моїм черевикам, що я їх повністю стер.
Конунґ сказав:
– Доволі далека дорога як для походу, тож розвернемося ми й не підемо на Ромарікі[111].
Так вони й зробили, похід було зупинено. Всі вважали це дивним – раптово змінити рішення за словами єдиної людини, тоді як саме рішення було прийнято усіма на раді. Як би там не було, але сини Лодброка повернулися додому на північ й більше не ходили воювати на південь.
Конунґ сказав:
– Очевидно, що святі мужі в Римі[112] не бажали, аби сини Лодброка прийшли до них, й цю людину було богом прислано, адже так раптово вони змінили свої плани й не поруйнували святого місця Ісуса Христа в Ромаборґові.
Глава 10. Де, на думку Ґєста, найкраще живеться
Тоді питає конунґ в Ґєста:
– До яких конунґів ти ходив і який двір тобі сподобався більше?
Ґєст сказав:
– Найбільше мені подобалося в Сіґурда та Ґьюкунґів. Але сини Лодброка дозволили своїм мужам жити вільніше й на власний розсуд. А от з Ейреком[113] в Уппсалі[114] було найщасливіше. А конунґ Гаральд Прекрасноволосий[115] був найсуворішим зі своїми підданими, в порівнянні з усіма вищеназваними. Ще я був у конунґа Гльодвє[116] зі Саксонії[117] й там мене знаменували хрестом. Інакше мене б туди не допустили, адже там ревно охороняють християнство. Тож в Гльодвє мені було, в цілому, найкраще.
Конунґ сказав:
– Ще багато чого, як бачу, можеш нам розповісти. Нам варто лише попросити.
По тому конунґ ще багато про що розпитував Ґєста. І Ґєст розповідав йому все у подробицях, а наприкінці сказав так:
– Тепер я можу оповісти тобі, чому мене називають Норна–Ґєстом.
Конунґ сказав, що хотів би про це почути.
Глава 11. Норни[118] пророкують Ґєстові
– Почалося все з того, що я народився у батьковому домі в місцині, яку називають Ґренінґ[119]. Мій батько був багатим й тримав будинок у достаткові. В ті часи скрізь їздили вьольви[120] (так називали пророчиць) й оповідали людям про їх майбутнє. Тож люди запрошували їх до себе, годували та обдаровували на прощання. І мій батько вчинив так само. От прийшли ті вьольви до нього зі своїм почетом[121], аби напророкувати мені долю. Я ж лежав у колисці, а наді мною горіли дві свічки. Вьольви говорили до мене й оповіли, що я буду дуже щасливим та видатнішим за усіх моїх пращурів або синів гьовдінґів[122]. По усій землі не буде кращої долі, від моєї, і так буде обов’язково. Наймолодша серед них норна вирішила, що їй шани дістається менше за інших двох: мало питали в неї про пророцтва для мене та й роботу її оцінили найменше. До того ж були там кілька грубих мужланів, так вони зіштовхнули її з лави і впала вона додолу. Johannes Gehrts-01.jpg)
Через це та норна сильно розсердилася. Крикнула вона тоді голосно, сердито. І наказала іншим не говорити більше таких гарних пророцтв для мене, – «адже назначаю я йому майбутнє життя не довше, аніж палає ця свічка над ним.»
Тоді найстарша вьольва взяла цю свічку, загасила її й наказала матері моїй оберігати її та не запалювати до кінця днів моїх. По тому пішли провидиці, зв’язавши молоду норну та забравши зі собою. Мій батько дав їм гарні подарунки, як вони ішли, за їхні гарні пророцтва для мене. Пізніше, як я подорослішав, матір моя дала мені ту свічку на зберігання. І досі вона зі мною.
Конунґ сказав:
– Ти так багато подорожуєш, а чому ж ти тепер прийшов до нас?
Ґєст відповів:
– Ідучи до тебе, думав я так: знайду у тебе удачу велику для себе, адже скрізь тебе дуже похваляють гарні та розумні люди.
Конунґ сказав:
– То тепер ти приймеш хрещення?
Ґєст відповів:
– Я зроблю все, що ти порадиш мені.
Так й було зроблено. Конунґ узяв Ґєста під свою опіку й зробив його своїм дружинником. Ґєст був вірний конунґові, дотримувався усіх його звичаїв. Й інші дружинники любили Ґєста.
Глава 12. Смерть Ґєста
Якось конунґ спитав у Ґєста:
– Як довго ти хотів би жити, якби міг це вирішувати?
Ґєст відповів:
– Стільки, скільки бог мені відведе.
Конунґ сказав:
– А що трапиться, якщо ти візьмеш зараз свічку твою?
Ґєст тоді дістав свічу з рами своєї арфи. Конунґ наказав запалити її й цей наказ було виконано. Коли свічку запалили, то вона почала дуже швидко згоряти.
Конунґ спитав Ґєста:
– Чоловіче, скільки ж років тобі зараз?
Ґєст відповів:
– Тепер мені триста років[123].
– Ти доволі вже старий, – сказав конунґ.
Ґєст ліг тоді ниць. Він попросив змастити його єлеєм. Конунґ так й зробив. І коли було це завершено, то від свічки лишився маленький недопалок. Й зрозуміли тоді люди, що закінчується час Ґєстовий. Щойно догоріла свіча – і помер Ґєст, й вирішили усі, що смерть його була дивовижною. Конунґ думав багато над його історіями й вирішив, що все сказане ним було правдою.
Примітки:
[1] Перекладач дозволив собі вільність використати термін “глава” для передачі звичайної нумерації розділів у оригіналі.
[2] Конунґ – Військовий вождь, представник родової знаті. Пізніше цей термін почав відповідати поняттю король або князь (так руських князів доволі часто іменують саме конунґами).
[3] Олав І Трюґґвасон Вороняча Кістка (963 – 1000) – Норвезький конунґ (правитель; див. прим. 2) в період між 955 і 1000 роками, який хрестив Норвегію. Певний час перебував у дружині Володимира Великого Святославовича, в якого (ймовірно) й перейняв християнство. Загинув 1000 року в битві при Свольді (часто зустрічається в норвезькому варіанті як Свольдер) під час повстання проти нього незгідних з його політикою християнізації. Своє прізвисько Вороняча Кістка отримав за віру в гадання на птахах.
Також варто зазначити, що зустрічається інший варіант написання імені Олав, а саме – Олаф. Перекладач залишає за собою право використовувати перший варіант, адже літера “f” в давньоскандинавській мові насправді рідко передається як “ф” (Óláfr; літера “-r” завжди відкидається – Олав). Умови, за яких літера “f” може бути переданою в якості літери “ф” вичерпні: на початкові слова або частини складного слова, перед f, h, k, p, s, t, z або þ (в разі, якщо в складному слові ці літери належать до різних коренів, тоді все одно “в”).
Свольд – Острів у Балтійському морі; припускають, що це може бути сучасний німецький острів Рюґєн.
[4] … зупинився у… – Сталий вираз, який означає, що людина тривалий час перебувала у певному місці, а не приїхала туди на короткий період часу, як це спочатку можна зрозуміти.
[5] Трандгєйм – Тронгєйм. Місто, засноване Олавом І Трюґґвасоном (див. прим. 3) 977 року як столиця Норвегії (було таким за часів його правління).
[6] Давньоскандинавське слово “gestr” означає “гість”, а вимовляється й пишеться так само, як й ім’я героя (Gestr). Також не варто забувати, що аси часто подорожували серед людей, називаючи не свої справжні імена, а вигадані, які часто могли значити щось на кшталт “Подорожній”, “Втомлений Дорогою” абощо. Цілком імовірно, що Олав Трюґґвасон просто не повірив, що перед ним стоїть людина, яка назвала своє справжнє ім’я.
Аси – Головні боги скандинавського пантеону. На противагу їм також існують вани – також боги, ворогуюча сторона, з якою було укладено перемир’я. Якщо останні переважно асоціюються з плодючістю та більше належать до землеробської культури, то аси є більш войовничими богами й переважно належать саме до воєнного аспекту життя скандинавів. В результаті укладеного перемир’я аси та вани обмінялися “заручниками”.
[7] Альви – Нижчі духи плодючості. Існували темні альви (були чорніші від смоли й жили під землею) та світлі альви (прекрасні створіння, які населяють чудовий світ Альвгєйм – світ альвів). З останніх, до речі, було змальовано ельфів для світу Толкіна.
Зустрічається також варіант передання назви цих істот як альфи, що перекладачем також відкидається (див. прим. 3, абзац 2).
[8] Тінґбіт – Це прізвисько приблизно можна перекласти як “Любитель Суперечок На Тінґові” або дуже відносно зі сучасної української мови – “Юрист”, “Адвокат”.
Тінґ – Народні збори. На них доволі часто розглядалися судові справи як кримінального, так й цивільного характеру. Також на тінґах люди вирішували державні та інші суспільні питання, велася торгівля.
[9] Grᴂningr – Росток; зелень, що проростає. Така назва могла означати позитивну характеристику плодючості землі на даних угіддях.
[10] …навернуто до віри, але не охрещено. – Доволі розповсюджений вид “напів-охрещення”, при якому новонаверненого знаменували хрестом й читали над ним молитви. Такі особи могли спілкуватися як з християнами, так й з язичниками. Також вони могли після такого обряду обрати собі іншу віру. На початкових етапах було доволі розповсюдженим явищем, адже такі “напівохрещені” особи мали право вести торгівлю як з християнами, так й із язичниками, тоді як повністю охрещеним людям заборонялося мати будь-які справи з язичниками.
[11] Саґа – Епічний твір на історичну або героїчну тематику, поширений в Ірландії та Ісландії у VIII-XIII століттях, може містити в собі вкраплення поетичних творів – віс (див. прим. 47) – у вигляді цитат.
[12] Конунґ Свєйн – Данський конунґ Свен І Вилобородий (приб. 960 – 1014), був королем Данії, Англії та Норвегії.
[13] Кайзер Отто – Імператор Священної Римської імперії, король Німеччини та Італії Оттон ІІ Рудий (955 – 7 грудня 983).
[14] спалив Данію – Йдеться про похід римського імператора Оттона ІІ на Данію 974 року. Тоді Оттон ІІ отримав перемогу в битві при укріпленні Данєвєрк й силою хрестив Данію.
Данєвєрк – «Данський Вал», укріплення, побудоване на південній межі Данії для захисту від німецьких набігів.
[15] Гаральд Гормссон – Данський та норвезький конунґ Гаральд І Синьозубий (приб. 960 – приб. 986).
[16] Гакон Жертовний Ярл – Гакон ІІ Могутній (? – 995), фактичний правитель Норвегії в період між 970 та 995 роками, ярл данського конунґа Гаральда Гормссона.
Ярл – Вищий титул в ієрархії скандинавів. Спочатку значив племінного вождя, пізніше – верховного керівника держави. З появою незалежних держав – довірена особа конунґа, яка здійснює управління на місцях.
[17] Маркґраф – Королівський посадовець, наділений адміністративними, військовими та судовими повноваженнями в марці; але тут – один із титулів конунґа-короля для уникнення частих повторень.
Марка – Тут: територіальна одиниця, створена в прикордонному районі для захисту кордонів.
[18] Ґрім – Давньоскандинавське ім’я, яке можна перекласти як “Воїн Із Закритим Обличчям”.
[19] Ґудмунд із Ґласісвєлліру – Легендарний персонаж саґ. За різними джерелами це або чарівник з Бьярмєланду, або конунґ з Йотунгєйму.
Ґласісвєллір – «Поля Ґласір» або «Долина Ґласір», можливо – міфічний ліс в Асґарді перед воротами Вальгалли.
Асґард – Небесно місто, в якому мешкають аси (див. прим. 6, абзац 2).
Бьярмєланд – Напівмітична територія на півночі Східної Європи.
Вальгалла – Житло Одіна, в якому він приймав загиблих у бою воїнів (їх звали тут ейнгєрії).
Йотунгєйм – Один з дев’яти світів у скандинавів, в якому мешкають велетні-йотуни (див. прим. 45, абзац 5).
Одін – Найвищий бог скандинавського пантеону, бог мудрості, війни, поезії, полювання, перемоги тощо.
[20] … мали певну справу до конунґа, про яку буде ще сказано… – Насправді далі в оповіді про цих Ґрімів не сказано ані слова. Напевно, автор забув про власне бажання описати їх справу в процесі роботи над подальшим текстом або особами, які працювали з цим текстом вирішили відкинути цю сюжетну лінію як малозначущу. За самим текстом зрозуміло, що він піддавався пізнішим переробкам (можливо, навіть, був повністю переписаний кілька разів наново).
[21] Йоль – Свято зимового сонцестояння в скандинавських народів. Це свято за вагою своєю було близьким до сучасного Нового року в пострадянських державах. З приходом християнства його намагались замінити Різдвом, тому тривалий час ці два свята відзначались одночасно.
[22] Ульв Рудий – Прапороносець Олава Трюґґвасона у битві при Свольді (див. прим. 3, абзац 3).
[23] Віка – Землі в Південно-Східній Норвегії довкола Ослофьйорда.
Ослофьйорд – Затока в південно-східній частині Норвегії, яка простягається від данських проток на півдні до столиці Норвегії Осло на півночі.
[24] Гнітуд – “Спаяний”, “Скований”.
[25] Бонд – Вільна людина-землевласник з власним господарством, яка не належить до знаті.
[26] Гальв – Легендарний норвезький конунґ, герой “Саґи про Гальва та Гальвових воїнів”.
“Саґа про Гальва та Гальвових воїнів” – героїчна саґа початку ХІV століття.
[27] Гальвдан – Швидше за все, Гальвдан Сміливий (VII століття) з роду Скьйольдунґів, батько Івара Широкі Обійми. Інформації про нього доволі мало.
Івар Широкі Обійми (? – приб. 700) – Легендарний конунґ VII століття, який правив Сконє, Данією та Швецією.
Сконє – Історична провінція на півдні сучасної Швеції.
Скьйольдунґи – Легендарний данський рід конунґів.
[28] Ільвінґи (або Ільфінґи; щодо різночитань див. прим. 3, абзац 2) – Знатний скандинавський рід (данський та шведський); іноді асоціювався з родом Вьольсунґів (рід Сіґурда Вбивці Фавніра Сіґмундссона; див. прим. 36 та прим. 38 відповідно)
[29] … в обмін на той перстень… – В скандинавській традиції було обов’язковою умовою віддячити за отриманий подарунок власним подарунком або послугою тій особі, яка вас обдарувала.
[30] … кімнатою, в якій пили чоловіки… – Насправді, це була одночасно і кімната для пиття вдень, і спальня уночі.
[31] … у руку, яка тримала перед цим келих… – Можна припустити, що таким чином Ґєст підкреслює своє зверхнє ставлення до персня, намагається продемонструвати, що він не знаходить у ньому нічого особливого.
[32] Марка – Тут: грошова (а раніше ще й вагова) одиниця, яка дорівнювала вісьмом ейрірам (унціям).
Унція – Одиниця вимірювання маси, рівна трохи більше 28 грам.
[33] “Мелодія Ґуннара” – Пісня зі “Старшої Едди”, яку було втрачено. Припускають, що в цій пісні описується загибель та останні слова Ґуннара Ґьюкінґсона (див. прим. 80). За багатьма джерелами відомо, що перед смертю, перебуваючи зв’язаним у ямі зі зміями, він грав ногами на арфі.
На даний момент існує пісня з такою назвою, яку певний час видавали за ориґінал, але більшість дослідників погоджується з тим, що її було написано набагато пізніше. Авторство приписують священникові Ґуннарові Пальссону, який її нібито віднайшов.
Ґуннар Палльссон (2 серпня 1714 – 2 жовтня 1791) – Ісландський священик, вчений та поет.
“Старша Едда” – Найдавніша пам’ятка скандинавської літератури, яка об’єднує в собі більшість міфічних та героїчних переказів.
[34] “Подорож Ґудрун” – Пісня про Ґудрун (див. прим. 76), дружину Сіґурда Вбивці Фавніра (див. прим. 38). Швидше за все тут мається на увазі пісні “Підбурювання Ґудрун” або “Давня пісня про Ґудрун” (також відома під назвою “Друга пісня про Ґудрун”), найдавніша пісня з циклу про Вьольсунґів (див. прим. 36) у “Старшій Едді” (див. прим. 33, абзац 3), хоча можна припустити й те, що мова йдеться про ще одну втрачену пісню “Старшої Едди”.
[35] Попруга – Частина кінської збруї; широкий ремінь, який натягують попід черевом коня, аби закріпити сідло.
[36] Вьольсунґи – Рід героїв, що вели своє походження від Одіна (див. прим. 19, абзац 7; Вьольсунґ – правнук Одіна та дід Сіґурда). До цього роду належить найвідоміший герой “Старшої Едди” та “Пісні про Нібелунґів” Сіґурд (або Зіґфрід; див. прим. 38).
“Пісня про Нібелунґів” – Середньовічна німецька епічна поема невідомого авторства кінця ХІІ – початку ХІІІ століть. Оповідає в німецькій обробці скандинавську історію про Сіґурда (тут він виступає під іменем Зіґфрід).
[37] Фраккланд – “Країна франків” (дослівно); Рейнський регіон Німеччини в V столітті.
[38] Сіґурд Сіґмундссон – Найвеличніший герой скандинавського та германського епосів, фігурує у “Старшій Едді”, “Молодшій Едді” Сноррі Стурлусона, “Сазі про Вьольсунґів”, “Пісні про Нібелунґів” (див. прим. 36, абзац 2), “Кудруні” та низці інших літературних пам’яток.
“Кудруна” – Середньовічна німецька епічна поема початку ХІІІ століття (написана після “Пісні про Нібелунґів”), яка трохи в іншому світлі описує відомі нам події про Ґудрун-Крімгільд (див. прим. 76) та Сіґурда-Зіґфріда.
“Молодша Едда” – Твір середньовічного ісландського письменника Сноррі Стурлусона 1222-1225 років. Задумувався як підручник зі скальдичної поезії (див. прим. 47, абзац 2), але перетворився на звід давньоскандинавського літературознавства. Містить в собі перекази практично всіх давніх скандинавських легенд (переважно зі “Старшої Едди”).
“Саґа про Вьольсунґів” – Ісландська саґа ХІІІ століття, повністю присвячена появі та занепадові роду Вьольсунґів.
Сноррі Стурлусон (1178 – 23 вересня 1241) – Ісландський політик, скальд, історіограф. Перша людина, яка спробувала осмислити й зібрати скандинавські перекази в одну книгу. Загинув у власному будинкові від рук найманців конунґа Норвегії Гакона IV.
Гакон IV Старий (1204 – 16 грудня 1263) – Конунґ Норвегії (1217-1263), представник династії Інґлінґів.
Інґлінґи – Скандинавський рід конунґів, до якого належать перші правителі Швеції та Норвегії. Ведуть свій рід від вана (див. прим. 6, абзац 2) Фрєйра (див. прим. 48).
[39] Гьяльпрєк – Конунґ Ютландії, батько вітчима Сіґурда Гальві.
[40] Гьйордіс Ейлімадоттір – Дружина Сіґмунда (див. прим. 56) та матір Сіґурда.
[41] Гундінґ – Саксонський конунґ, якого вбив старший брат Сіґурда від іншої матері (Борґгільд; див. прим. 57) Гєльґі (див. прим. 43) у п’ятнадцятирічному віці.
[42] Сінфьйотлі – Найстарший брат Сіґурда від іншої матері, син Сіґмунда від його сестри Сіґню.
Сіґню – Донька Вьольсунґа та сестра-близнючка Сіґмунда. Для того, аби народити Сіґмундові помічника-сина, оманою вступила з ним у зв’язок й народила Сінфьйотлі.
[43] Гєльґі – Перший син Сіґмунда та Борґгільд. Завдяки шлюбові з Борґгільд Сіґмунд став данським конунґом.
[44] Гамунд – Другий син Сіґмунда та Борґгільд.
[45] Рєґін – Міфічна істота (навряд чи людина, але людиноподібна); за різними джерелами він є або карликом, або велетнем-йотуном. Коваль, вправний маг, вихователь Сіґурда. Молодший син Грєйдмара (див. прим. 46), поруч зі старшими Фавніром (див. прим. 49) та Отром. З цими персонажами пов’язана історія скарбів Сіґурда (скарбів Нібелунґів).
Отр – Середній син Грєйдмара, брат Рєґіна та Фавніра. Був чарівником-перевертнем (перетворювався на видру й полював на рибу для домашнього столу). Одного разу його випадково вбив Локі, за що Грєйдмар почав вимагати від асів викуп золотом. Тіло Отра повністю вкрили золотом та прикрасами (попередньо набивши його шкіру), після чого асів було прощено. Золото було відібрано в карлика Андварі, який наклав на нього прокляття (всі, хто володітиме цим золотом, загинуть; так воно й трапилося в майбутньому).
Андварі – Карлик, який живе під землею та може перетворюватися на рибу. Володів великою кількістю золота та чарівних прикрас, які в нього відібрали аси, аби розплатитися з Грєйдмаром. Після цього він прокляв відібрані в нього коштовності й вони приносили своїм новим власникам смерть.
Локі – Локі Лаувєйярсон, напів-ас, напів-йотун. Живе серед асів, вважається богом та винахідником омани й дурощів. Син йотуна Фарбауті та Лаувєй. Є батьком багатьох жахливих чудовиськ, які під час Раґнарьоку (кінець світу) знищать асів.
Йотуни – Міфічна раса в переказах давніх скандинавів; велетні, які переважно мешкають в горах.
Карлики – Гноми, але трохи в іншому сприйнятті, аніж ми зазвичай це розуміємо. Це певний синтез лепреконів з ірландського фольклору та гномів зі світу Толкіна. Це майстерні ковалі, які живуть під землею або (рідше) в горах та володіють незліченними багатствами.
Лаувєй – Йотунка (велетунка), або асиня, яка після смерті свого чоловіка Фарбауті принесла маленького сина Локі до Асґарду та померла. Її ім’я можна перекласти як “Листяний Острів”.
Фарбауті – Йотун, батько Локі. Також є припущення, що він є батьком Гєльблінді та Бюлєйста (інформації про них, рівно як й про Фарбауті, майже не існує, крім вже наведеної).
[46] Грєйдмар – Чарівник, вважається королем карликів (або гномів), хоча сам може бути й велетнем (йотуном).
[47] Віса – Жанр скальдичної поезії. Переважно зберігся у вигляді цитат в саґах (див прим. 11).
Скальд – Давньоскандинавський поет-співець.
[48] Інґві – Ван Фрєйр, від якого пішов рід легендарних шведських конунґів Інґлінґів (див. прим. 38, абзац 7; норвезькі конунґи теж заявляли про свою причетність до цього роду). Але Сіґурд не належить до роду Інґлінґів, він з роду Вьольсунґів. Тут, швидше за все, закралась якась помилка.
[49] Фавнір – Персонаж скандинавського та германського епосу, син чарівника Грєйдмара, брат Рєґіна та Отра. Охороняв золото та скарби, перетворившися на величезного змія (в пізніших варіаціях – на дракона).
[50] Ґнітагєйд – Міфічне поле, на якому Фавнір й лежить на скарбах, охороняючи їх. Існує спроба локалізувати це поле в справжніх географічних координатах десь у Вестфалії.
Вестфалія – Історична область на північному заході Німеччини. Зараз входить до складу землі Північний Рейн-Вестфалія.
[51] Рєґін зробив… меч… Ґрам… – Насправді існує також версія, що Рєґін лише навчив Сіґурда кувати, а той викував Ґрам сам. За цією версію Рєґін зробив Сіґурдові кілька мечів, але всіх їх Сіґурд зламав, випробовуючи їх об ковадло. За переказами залізо, з якого Ґрам було викуто, спочатку був у власності Одіна. Це був меч, який Одін передав Сіґмундові, батьку Сіґурда. Пізніше, у битві Сіґмунда проти Люнґві, сам Одін ламає своїм списом цього меча, Сіґмунд в тій битві гине, заповідаючи уламки меча Сіґурдові. Саме з цих уламків й було викуто легендарний меч Сіґурда Ґрам.
[52] …розбив його… – Знову ж таки, Сіґурд перевіряв меч на міцність, і цього разу не меч зламався, а ковадло.
[53] Ейлімі – Конунґ, батько Гьйордіс (див. прим. 40), матері Сіґурда (відповідно – дід Сіґурда).
[54] Ейлімі постаріти не дали… – Батько Гьйордіс загинув в битві проти синів Гундінґа разом зі Сіґмундом. Суперечка виникла через саму Гьйордіс, до якої одночасно засваталися Сіґмунд та Люнґві. Гьйордіс обрала Сіґмунда, тоді сини Гундінґа зібрали військо й рушили проти переможця.
[55] Тут очевидна помилка автора (або подальших редакторів) тексту, адже цю вісу логічніше вкласти у вуста Сіґурда, а не Рєґіна; тоді вони набувають свого повного сенсу.
[56] Сіґмунд Вьольсунґссон – Конунґ, син Вьольсунґа, батько конунґів з роду Вьольсунґів Гєльґі Вбивці Гундінґа, Сінфьйотлі, Гамунда та Сіґурда Вбивці Фавніра. Окрім ісландських саґ, “Старшої Едди”, “Молодшої Едди” Сноррі Стурлусона, “Пісні про Нібелунґів”, інших пам’яток скандинавської та германської літератур, також зустрічається у “Беовульфі”, де йому самому приписується вбивство дракона та заволодіння його скарбами (що в усіх інших джерелах приписується його синові Сіґурду).
“Беовульф” – Пам’ятка стародавнього англосаксонського героїчного епосу, створена приблизно у VII-VIII століттях. Оповідає про ґаута (германське плем’я півдня Швеції II ст. до н.е. – поч. ІІ ст. н.е.) на ім’я Беовульф, який здійснює героїчні подвиги на теренах Скандинавії.
[57] Борґгільд – Друга дружина Сіґмунда, яка народила йому двох синів – Гєльґі Вбивцю Гундінґа та Гамунда. Сіґмунд розлучився з нею після того, як Борґгільд у помсту за свого брата, якого вбив син Сіґмунда від Сіґню (див. прим. 42, абзац 2) Сінфьйотлі (через суперечку за жінку, до якої вони обидва одночасно посваталися), отруїла Сінфьйотлі.
[58] Їх обидвох… – Сіґмунда та Ейлімі.
[59] Сіґурд попросив… позичити… меч… – Швидше за все, цей меч був переданий Ґєстові, адже у Сіґурда є меч Ґрам. До того ж, далі ми побачимо, що Рєґін забирає цей меч саме в Ґєста.
[60] Рєвіля коні – Кораблі.
Рєвіль – Морський конунґ, вважається сином Бьйорна Залізнобокого (див. прим. 107, абзац 2) та онуком Раґнара Лодброка (див. прим. 91).
[61] Коні хвиль – Кораблі.
[62] Гнікар – Одне з імен Одіна (“Підбурювач”, “Той, Хто Сіє Розбрат”).
[63] … можете звати … Фєнґом чи Фьйольніром. – Імена Одінна. Фєнґ – “Той, Хто Здобуває”, “Здобич”. Фьйольнір – “Той, Хто Багато Знає”.
[64] Танець мечів – Битва.
[65] Місяця сестра – Сонце. В давньоскандинавській мові Сонце (sól) жіночого роду.
[66] Гра мечів – Битва.
[67] Той переможе, хто бачити може гру мечів швидку або стрій воїнів рівний… – Тут мається на увазі, що конунґ, який вправно володіє мечем і правильно вміє розставляти своїх воїнів у строю залежно від ситуації, ближчий до перемоги над ворогом, аніж конунґ, який таких навиків не має.
[68] … духи підступні… – Діси; божественні діви, які можуть як допомагати, так і виступати ворожими богинями щодо воїна. До них відносяться й норни (див. прим. 118) з валькіріями.
Валькірії – Жіночі божества, які прислуговують Одінові. Літають над полем бою й збирають загиблих воїнів, аби ті потрапили до Вальгалли (див. прим. 19, абзац 5).
[69] Гольсєтуланд – Гольштейн, територія між річками Ельба та Айдер, частина сучасної землі Шлезвіґ-Гольштейн у Німеччині.
[70] Фрісландія – Історична область на узбережжі Північного моря, яка простягалася від нідерландського озера Ейсселмер до Гольсетуланду та узбережжя Данії.
[71] Кривавий орел – Різновид страти часів вікінґів, при якій на спині засудженого розсікали ребра й розводили їх в сторони на кшталт крил орла (звідки й назва), а також при цьому виймалися легені.
[72] Гіндаргєйд – Швидше за все, гора Гіндарфьялль, на якій, за легендою, в оточенні стіни вогню спала валькірія Сіґрдріва. Сіґурд розбудив її, зрізавши мечем її обладунки. Пізніше в різних переказах Сіґрдріва перетворилася на Брюнгільд (див прим. 73).
[73] Брюнгільд – Валькірія Сіґрдріва, яку розбудив Сіґурд. Під таким іменем вона зустрічається в різних версіях легенди набагато частіше.
[74] “Саґа про Сіґурда, Вбивцю Гундінґа” – Такої саґи не існує. Це означає, що вона, швидше за все, була втрачена, адже різні джерела неодноразово посилаються на неї.
[75] Старкад Сторвєркссон – Могутній воїн-вікінґ, який здійснив багато подвигів у Данії та Швеції. В той самий час його описували як якесь чудовисько: величезна людина з іклами та шістьма руками (пізніше Тор відрубав йому “зайві” руки).
Тор – Ас, рудий бог грому та блискавки, син Одіна. Войовничий бог, який захищає асів та людей від велетнів.
[76] Ґудрун Ґьюкадоттір – Дружина Сіґурда, також відома своїм німецьким варіантом імені Крімгільд. Донька вождя бурґундів Ґьюкі, який жив у V столітті.
Ґьюкі – Бурґундський король Ґібікка (? – 407), батько Ґундомара І (див. прим. 92), Ґундагара (див. прим. 80) та Ґізельгера.
Ґізельгер – В скандинавів чомусь відсутній, один з братів Ґьюкунґів, король бурґундів (411 – ?).
[77] Ґьюкунґи – Сини Ґьюкі: Ґуннар, Гьоґні (див. прим. 80) та Ґутторм (див. прим. 92), а також донька Ґудрун.
[78] Конунґ Сіґурд Перстень – Король Швеції та Данії, батько Раґнара Лодброка (див. прим. 91) та племінник данського конунґа Гаральда Боєзуба.
Гаральд Боєзуб – Король Данії, Швеції та Норвегії (VIII століття).
[79] Сини Ґандальва – Вірогідно, це Альвар та Аварін.
Ґандальв – Конунґ. Інформація про всіх трьох майже відсутня, окрім вищенаведеного.
[80] Ґуннар та Гьоґні – Сини Ґьюкі. Ґуннар (Гунтер в “Пісні про Нібелунґів”) був історичною особою, бурґундським королем Ґундагаром (приб. 385 – 436; роки правління: приб. 406 – 436). Гьоґні (Гаґен в “Пісні…”) – його брат, антигерой, який має намір вбити Сіґурда.
[81] Ярнамодір – Відомо, що в середні віки в Гольштейні (див. прим. 69) було багато лісів з назвою, що починається на «Ярна-» («Залізний»). Дану назву можна перекласти як «Залізний Прибережний [Ліс]» (якщо, звичайно ж, мова йдеться таки про ліс).
[82] Кури – Плем’я на теренах Західної Курляндії.
Квени – Фінське плем’я з теренів Ботнічної затоки.
[83] Сіґурд… був… старий… – Логічно припустити, що мова й далі ведеться про Сіґурда Персня, адже нам відомо, що Сіґурд Вбивця Фавніра загинув молодим.
[84] Фєнгрінґ – Острів неподалік від Гьордаланду в Норвегії.
Гьордаланд – Провінція у Західній Норвегії.
[85] … сучому синові… – В оригіналі «людині-собаці», що, в принципі, дорівнює такому українському зворотові.
[86] Існує ряд інших посилань на даний факт. В Данії це ікло бачили в місті Лунд, потім 1252 року німецьким лицарем Генріком Емельторпом його було перевезено до Німеччини (“Рієнські аннали”), а вже 1404 або 1405 року його бачили в Аахені разом з руків’ям Ґрама, яким його було вибито.
Аахен – Місто в землі Північний Рейн-Вестфалія, Німеччина. Заснований у І столітті римлянами як поселення Акве-Ґрані.
Лунд – Місто на сучасній території Південної Швеції. В момент заснування міста ці території належали Данії.
“Рієнські аннали” – Данський літопис, який охоплює в собі період від правління конунґа Дана по правління конунґа Еріка VI (? – 1288).
Дан І – Перший данський конунґ.
Ерік VI Мєндвєд (1274 – 13 листопада 1319) – Данський конунґ 1286-1319 років.
[87] Алє – Данський конунґ Алє Сміливий. Мешканці Зеландії його ненавиділи й змусили його воєначальників зрадити Алє. Ті, в свою чергу, підкупили Старкада Сторвєркссона й він вбив конунґа Алє в купальні.
[88] Ґрані – Кінь Сіґурда, нащадок Слєйпніра, восьминогого коня Одіна. Сіґурд отримав Ґрані від таємничого старигана, якого прийнято вважати за самого Одіна. Ґрані був прикметно більшим від усіх інших коней.
Слєйпнір – Кінь Одіна, якого народив йому Локі. За легендою, Локі перетворився на кобилу й приніс Слєйпніра від Свадільфарі, жеребця певного йотуна, ім’я якого невідоме.
[89] … сім ліктів у довжину. – Один лікоть дорівнював 48 см., а отже волосина з гриви Ґрані була довжиною більше трьох метрів.
[90] … подвиги своїх родичів. – Вважається, що тут закралася помилка: замість слова ferᵭa («подорожі») зазначено frᴂnda («родичі»). Але дотримаємося букви оповіді.
[91] Лодброк – Раґнар Лодброк, норвезький вікінґ першої половини ІХ століття, який здійснив низку вдалих набігів на Англію та Францію. Раґнара Лодброка асоціюють з Реґінгері, який очолив похід на Париж 845 року.
[92] Ґутторм Ґьюкасон – Брат Ґуннара та Гьоґні, який за деякими джерелами вважався безпосереднім вбивцею Сіґурда, адже єдиний не складав з ним братської клятви. Історичним прототипом послужив бурґундський король (406 або 407 – 411), старший син Ґібікки (див. прим. 76, абзац 2) Ґундомар І.
[93] Тут Ґєст оповідає всі відомі варіації смерті Сіґурда-Зіґфріда.
[94] Місце невідповідності. Якщо в “Старшій Едді” Брюнгільд проїжджала повз ці скелі після смерті, тут ми бачимо, що вона минає їх ще живою.
[95] Валланд – Етнонім на позначення південних з точки зору скандинавів країн: Франції, кельтських та романських поселень.
[96] Будладоттір – Відповідно до однієї з легенд Брюнгільд була донькою конунґа Будлі та сестрою Атлі.
Атлі – В германських та скандинавських переказах – Аттіла (? – 453), вождь гунів (434 – 453).
Будлі – Вождь гунів.
Гуни – Кочові племена ІІ-VIII століть з Центральної Азії, які увійшли на територію Європи й захопили значну її територію.
[97] … дванадцять зим… – Скандинави вимірювали вік зимами, а не літами, як це робили слов’яни. Хоча сенс той самий. Дванадцять років – це вік настання повноліття в скандинавських народів.
[98] Гьяльмґуннар – Старий, але сильний конунґ, якому в цьому бою Одін обіцяв перемогу. Ніде більше не зустрічається.
[99] … Ауд братові… – Конунґ на ім’я Аґнар. Про обидвох інформації більше нема.
[100] Скаталунд – Ліс Воїнів. Так, як ця назва більше ніде не зустрічається, ідентифікувати цю місцевість географічно важко. Але ми пам’ятаємо, що раніше повідомлялося про те, що Одін вклав Брюнгільд спати на горі Гіндарфьялль (Гіндаргєйд).
[101] Вовк дерев – Вогонь.
[102] Фавніра ложе – Золото.
[103] Золота дарувальник – Конунґ, чоловік. В даному випадку під цим кєннінґом мається на увазі Сіґурд.
Кєннінґ – Різновид поетичної метафори, притаманний для скальдичної, кельтської та англосаксонської поезії. Становить собою заміну певного слова на його відповідники у метафоричних зворотах, як то видно у наведених кєннінґах у прим. 102-104. Залежно від майстерності автора кєннінґ може складатися як з двох слів, так й з цілого речення.
[104] … батько мій… – Конунґ Гєймір, який виховав Брюнгільд. Більшої інформації про цього конунґа нема.
[105] … вікінґ із данів… – Тут так названо Сіґурда через те, що його вітчимом був Гальві, син данського конунґа Гьяльпрєка.
[106] В останньому своєму монолозі Брюнгільд доволі побіжно оповіла власну історію від причини її падіння з валькірії до причини її сьогоднішньої погибелі.
[107] Сини Лодброка – Бьйорн Залізнобокий, Гвітсєрк, Івар Безкосний та Сіґурд Змієокий.
Бьйорн Залізнобокий – Шведський конунґ ІХ століття. Син Раґнара Лодброка та доньки Сіґурда й Брюнгільд Аслауґ. Історичним прототипом є вікінґ Бєрно, який 856 року брав участь в поході вікінґів на Париж, а 859 року розграбував середземноморське узбережжя Марокко.
Аслауґ – Донька легендарного скандинавського героя Сіґурда Вбивці Фавніра та Брюнгільд. В різних джерелах зустрічається під різними іменами: Асльоґ, Крака, Краба та Рандалін.
Гвітсєрк – Легендарний конунґ Ґардарікі в ІХ столітті. За різними джерелами є або сином Аслауґ, або сином іншої дружини Раґнара Лодброка Сванлоґі (інформація про неї відсутня).
Ґардарікі – Скандинавська назва давніх руських земель (не плутати з Росією).
Івар Безкосний (794 – 873) – Норвезький вікінґ, правитель Дубліна Імгар (або Іомгар). Своє прізвисько отримав за надзвичайну спритність (рухався так, ніби не мав кісток). Син Раґнара та Аслауґ.
Сіґурд Змієокий – Данський конунґ Сіґіфрідус, який напав на Париж 885 року. Прізвисько отримав за те, що при народженні в нього у лівому оці був знак змія, який кусає себе за хвіст (Йормунґанд), ім’я ж отримав на честь діда Сіґурда Вбивці Фавніра. Син Раґнара та Аслауґ. Також Сіґурд Змієокий вважається пращуром конунґа Гаральда Прекрасноволосого (див. прим. 115), який об’єднав Норвегію.
Йормунґанд – Величезний змій, який обвиває собою усю Землю; один з найстрашніших чудовиськ скандинавської міфології, породження Локі.
[108] Мундьяфьйолль – Альпи.
[109] Віфільсборґ – Швидше за все, сучасне швейцарське місто Аванш.
[110] Ромаборґ – Рим.
[111] Ромарікі – Римська імперія.
[112] … в Римі… – Тут вперше використано латинську варіацію назви Roma, а не скандинавський варіант Rómaborg.
[113] Ейрек – Ерік Емундарсон (або Енундарсон), шведський конунґ часів Гаральда Прекрасноволосого (див. прим. 115), помер 882 року. Більшої інформації про нього знайти не вдалося.
[114] Уппсала – Стара Уппсала, давня столиця Швеції.
[115] Гаральд Прекрасноволосий – Син Гальвдана Чорного, конунґ з Вєстфольда, який після перемоги в битві під Гаврсфьйордом (приб. 872 рік) підкорив собі всю Норвегію. Вважається засновником Норвезької державності та королівської династії. Як раніше було сказано, мав кров Сіґурда (онук Сіґурда та Брюнгільд Сіґурд Змієокий був, вірогідно, дідом Гаральда по материнській лінії).
Вєстфольд – Дрібне королівство в південно-східній частині Норвегії, приблизно співпадає з сучасними межами однойменної норвезької провінції. Перестало існувати після об’єднання Гаральдом Прекрасноволосим усіх норвезьких земель.
Гаврсфьойрд – Затока протяжністю 9 кілометрів, розташована між двома норвезькими провінціями: Ставанґєр та Сола.
Гальвдан Чорний (приб. 820 – приб. 860) – Легендарний конунґ Вєстфольда та Аґдіра з роду Інґлінґів (див. прим. 38, абзац 7).
Аґдір – Історична провінція Норвегії, на сьогодні розділена на дві частини: Вест-Аґдер та Еуст-Аґдер.
[116] Гльодвє – Людовік І Благочестивий (778 – 20 червня 840), син Карла І Великого, король франків, імператор Західної імперії.
Карл І Великий (2 квітня 747 – 28 січня 814) – Король франків, імператор Західної імперії.
[117] Саксонія – За текстом точніше буде «Країна Саксів» або «Земля Саксів»; північно-західні території Німеччини та Голландії.
[118] Норни – Три жінки-чарівниці, які визначають долі світу, людей та богів, можуть передбачати майбутнє. Ім’я першої Урд (Минуле або Доля), ім’я другої Вєрданді (Теперішнє або Становлення), ім’я третьої Скульд (Майбутнє або Борг). Але тут, швидше за все, норнами названі звичайні вьольви (див. прим. 120).
[119] Див. прим. 9.
[120] Вьольва – Провидиця, пророчиця, також – відьма.
[121] … зі своїм почетом… – Вьольви, за переказами, водили за собою по п’ятнадцять хлопчаків та дівчаток, аби ті допомагали їм в чаклунстві.
[122] Гьовдінґ – Знатна людина, вождь.
[123] … триста років… – Зазвичай у саґах під сотнею років мали на увазі 120 років, тому Ґєстові мало б бути не триста, а триста шістдесят років.