- Rus
- Ukr
Сказання про Велунда
Переклад - Віталій Кривоніс.
Джерело: Журнал "Самиздат
Про Велунда
Нідудом звали конунга у Світьоді. Він мав двох синів і дочку. Їï звали Бьодвільд.
Було троє братів, синів конунга Фінів. Одного звали Слагфід, іншого Егіль, третього - Велунд. Вони ходили на лижах і полювали звірину. Вони прибули до Вовчоï долини і звели там собі житло. Там є озеро, що зветься Вовчим Ставом. Якось рано вранці побачили вони на березі озера трьох жінок, що пряли льон. Поруч лежало ïхнє лебедине вбрання. То були валькір'ï. Дві з них були дочками Хлодвера конунга: Хладгуд Біла Либідь[1] і Гервьор Премудра, а третя - Ельрун, дочка Кьяра з Валланду. Троє братів узяли ïх із собою додому. Егіль оженився на Ельрун, Слагфід на Білій Либіді, а Велунд - на Премудрій. Так вони жили сім зим. А тоді валькір'ï відлетіли геть і вирушили на війну, і вже не повернулися. Тоді Егіль помчав на лижах за Ельрун, Слагфід вирушив за Хладгуд, а Велунд нікуди не пішов і лишився у Вовчій долині. Він був найвправнішим з людей, відомих з давніх переказів. Нідуд конунг звелів його схопити, як тут про це сказано:
Про Велунда і Нідуда
1 Діви летіли
з півдня над Мюрквідом[2],
юнки премудрі
долі шукали;
на березі ставу
сіли спочити,
діви південні,
льон стали прясти.
2 Перша обрала
Егіля мужем,
діва прекрасна,
сяйна руками;
інша - то Сванхвіт[3]
у шатах пташиних,
третя сестра
руки закинула
на плечі Велунда.
3 Гарно жилося
з ними сім зим,
а восьма настала,
зробилось ïм тоскно,
а на дев'яту
скорилися поклику;
рушили діви
над лісом похмурим,
юнки премудрі,
долі шукати.
4 Вернулися з ловів
стрільці гострозорі,
[Велунд, що рушив
шляхом далеким],
Слагфід і Егіль,
в зали порожні,
зсередини й ззовні -
всюди шукали;
рушив на схід
Егіль за Ельрун,
Слагфід - на південь
за Білою Либіддю,
5 Велунд зостався
один в Ульфдалірі[4],
в злато червоне
вправляв самоцвіти,
ладив прегарні
персні й прикраси;
так він чекав
світлу свою,
гадав, чи повернеться
жінка до нього.
6 Прознав тоді Нідуд,
Ньярів господар,
що Велунд один
сидить в Ульфдалірі;
послав уночі
воïв у бронях,
щити ïх блищали
під місяцем щербним.
7 До хати дістались,
спинились при вході,
потому зайшли
до довгоï зали;
бачать - на лику
персні висять,
цілих сім сотень
мав ïх той воïн.
8 Стали знімати
і вішать ïх знову,
лиш один перстень
назад не вернули.
З ловів прийшов
стрілець гострозорий,
Велунд, що рушив
шляхом далеким.
9 Пішов він засмажити
м'яса ведмежого,
горіла, мов хмиз,
ялина суха,
висушив вітер
Велунду дрова.
10 На шкурі ведмежій
він персні лічив,
альвів співець,
одного не знайшов;
гадав, що взяла його
Хлодвера дочка,
юнка премудра
до нього вернулась.
11 Довго сидів так,
тоді він заснув,
а пробудився вже
волі позбавлений;
руки побачив
зв'язані міцно,
путами ноги
надійно стриножені.
Велунд мовив:
12 "Що то за вепри[5]
сюди прибули,
ликом міцним
мене пов'язали?"
13 Спитав тоді Нідуд,
Ньярів господар:
"Звідки ти, Велунде,
альве премудрий,
злато дістав
у Вовчій долині?"
Велунд мовив:
14 "Злата нема,
гамузу Грані,
далеко, гадаю,
пагорби Райну[6];
згадую, більше
мали майна,
як родичі разом
жили щасливо.
15 Хладгуд і Гервьор,
Хлодвера доньки,
Ельрун була
дочкою Кьяра".
16 [Стала назовні
Нідуда жінка],
пройшлася вона
довгою залою,
стала і мовила
голосом тихим:
"Не посміхнеться
мешканець хащі".
Нідуд конунг дав своïй дочці Бьодвільд золотого персня, якого зняв з ликовоï мотузки у Велунда, собі ж узяв меча, що ним володів Велунд. Жінка велителя [Нідуда] мовила:
17 "Очі пожадні його
блищать, мов у змія,
зуби скрегочуть,
бо взяв ти меча,
і персня дав Бьодвільд;
підріжте йому
міцні сухожилки,
хай він сидить
на Севарстоді".
Так і вчинили: підрізали йому сухожилки під колінами і відвезли до єдного острівця, розташованого неподалік від землі й названого Севарстод. Там він ладив для конунга різні прикраси. Жодна людина не мала його там навідувати, крім одного лиш конунга.
Велунд мовив:
18 "Сяє у Нідуда
меч на поясі,
його я гострив
управно, як міг,
загартував
добре, як вмів;
мій сяючий меч
далеко знесли,
не бачу його
у Велунда кузні.
19 Тепер носить Бьодвільд
перстень червоний
моєï дружини, -
не діждуся розплати!"
20 Не відав спочинку,
молотом стукав,
витвір отримав
гарний для Нідуда.
Два юнака
морем прибули,
Нідуда діти,
на Севарстод.
21 До скрині наблизились,
просили ключа,
скарби подивитись -
чекало ïх лихо;
майна там багато
знайшли юнаки,
червоного золота
й різних прикрас.
Велунд мовив:
22 "Приходьте ви двоє,
приходьте назавтра;
вам я дозволю
злато це взяти;
та знати не мають
дівки чи прислуга,
жодна людина,
що тут ви знайшли".
23 Сказав незабаром
іншому хлопець,
брат мовив брату:
"Ходім, глянем персні!"
До скрині наблизились,
просили ключа,
скарби подивитись -
чекало ïх лихо.
24 Голови стяв він
конунга дітям,
під горна поклав
ноги братів,
чарки зробив
з ïхніх голів,
сріблом оздобив,
Нідуду послав ïх.
25 Очі братів
яхонтосяйні
мудрій послав
Нідуда жінці,
зуби братам
вирвав обом,
пряжки зробив з них
Бьодвільд на груди.
26 Тоді взяла Бьодвільд
браслет - хизуватись,
. . .
[знесла його Велунду],
щоб злагодив злам:
"Ніхто не поможе
мені, окрім тебе".[7]
Велунд мовив:
27 "Так я залагоджу
злама на златі,
аж батько твій
подякує вельми,
й матір твоя
задоволена буде,
та й ти сама
матимеш втіху".
28 Підніс він ïй хмелю,
бо хитрість замислив,
а Бьодвільд на лавці
мирно заснула.
"Нині відплату
стягнув за образи,
лиш за найтяжчу
ще не помстився".
29 "Волію я, - мовив
Велунд, - щоб крила
мене донесли
до Нідуда воïв".
Велунд зі сміхом
злетів у повітря,
плакала Бьодвільд,
острів полишила,
журна за коханим
й перед батьковим гнівом.
30 Зовні стояла
Нідуда жінка,
мудра пройшлася
довгою залою, -
а Велунд присів
на тина спочити:
"Підвівся ти, Нідуде,
Ньярів господарю?"
Нідуд мовив:
31 "Давно я підвівся,
щастя позбавлений,
спокій утратив:
сини моï мертві;
холод принесла
порада підступна,
нині волію
до Велунда мовити.
32 Скажи мені, Велунде,
альве премудрий,
як ти згубив
дітей моïх юних?"
Велунд мовив:
33 "Клятву ти спершу
мені маєш дати,
з усіх найміцнішу,
бортом човна
і краєм щита,
спиною коня
і лезом меча,
що ти не убив
Велунда жінку,
дружину мою
не ти погубив,
бо іншу мою
дружину ти знаєш,
дитя народить вона
в чертогах твоïх.
34 Ходи ти до кузні,
яку будував ти,
там шкіру знайдеш,
просякнуту кров'ю;
голови стяв я
діткам твоïм,
під горна поклав
ноги братів.
35 Чарки зробив
з ïхніх голів,
сріблом оздобив,
Нідуду послав ïх;
очі братів
яхонтосяйні
мудрій послав
Нідуда жінці,
36 зуби братам
вирвав обом,
пряжки зробив з них
Бьодвільд на груди;
Бьодвільд тепер
ходить вагітна,
ваша дочка,
створена вами".
Нідуд мовив:
37 "Слів би не міг ти
мовити гірших,
Велунда волею
вражений нині;
й вищий з мужів
тебе не дістане,
не долетить
до тебе й стріла,
ти ж бо вознісся
в небо високе".
38 Велунд зі сміхом
злетів у повітря,
Нідуд безрадісний
сів самотою.
Нідуд мовив:
39 "Такраде, встань,
раб мій найкращий,
Бьодвільд поклич,
дочку світлооку,
красуня хай прийде
до батька на раду.
40 Правду, о Бьодвільд,
повідай мені:
чи з Велундом ти
на острові спала?"
Бьодвільд мовила:
41 "Нідуде, правду
сказали тобі:
Велунд на острові
звабив мене,
тоï години
краще б не знала!
Я поступилася
хитрощам друга,
я поступилася
друга насильству".
Примітки і коментарі
"Сказання про Велунда" ("Völundarkviða") займає проміжне місце між двома великими текстовими корпусами "Старшоï Едди": піснями про богів і піснями про героïв, які й зачинає. З текстами суто міфологічноï тематики цей твір поєднує низка фабулярних паралелей казкового характеру, певні фантастичні елементи: наречені-валькір'ï, "ельфійські" конотаціï Велунда, його здатність літати. Водночас твір апелює до героïчноï та історичноï (чи квазіісторичноï) традиціï: Велунд і його брати названі синами конунга фінів, а Нідуд править у Світьоді (себто в Швеціï), хоча жодних історичних відомостей ані про нього, ані про народ ньярів, яким він керує, наразі не знайдено. Також у строфі 14 подибуємо посилання на вольсунго-нібелунгівську міфологему.
Структура твору містить дві наочні фабули: казково-міфічний сюжет про шлюб із фантастичними істотами (дівами-птахами, валькір'ями) та історія ув'язнення і помста Велунда. Коли рими до першоï фабули з легкістю віднаходимо у світовій міфологічній скарбниці, то другий сюжет є оригінальним нордичним твором. Отже, Велунд - мисливець, воïн і майстерний коваль - стає бранцем Нідуда, якого підозрює в убивстві своєï дружини. Щоби помститися, він створює залізні перетинчасті крила (fitjum, власне "перетинки"), тоді заманює синів короля, вбиває ïх, тоді зваблює дочку короля Бьодвільд, а потім на крилах полишає місце ув'язнення, дістається до господи Нідуда й збиткується з нього. Цей персонаж (важко сказати, чи й сюжет загалом) знаний не лише скандинавській традиціï, а й англосаксонській: так, у "Беовульфі" головний герой просить: "Надійшли, як загину, // Гіґелакові // обладунок найкращий (...) Гретеля спадщину, // Велунда витвір" (строфа 450-455, пер. Олени О'Лур).
Викликають низку питань міфопоетичні характеристики Велунда. По-перше, чим обумовлена його здатність літати? Чи просто викувані крила, а чи ще й перстень, якого Нідуд забрав у хаті Велунда (строфа 8) і згодом віддав дочці й якого та принесла ковалеві, щоб той полагодив на ньому злам? Чи цей перстеник має символічну шлюбну семантику: адже він належав Гервьор Премудрій, жінці Велунда, тому, віддавши його своïй дочці, король тим самим ритуально зробив ïï дружиною Велунда? З цієï точки зору Велунд реалізує своє право на Бьодвільд як на законну дружину, хоча і в антисоціальний спосіб.
Ну, з вовками жити...
По-друге, в популярній літературі нерідко зустрічається теза про приналежність Велунда до племені альвів. Що дає підстави для такого припущення? У строфі 10 героя названо "альвів співець" (alfa ljóði), що ще перекладають як "альвів володар". У строфах 13 і 32 Нідуд кличе його "альвом всемудрим" (vísi alfa). Не зовсім ясно, чи йдеться про "етнічну приналежність", чи це просто поетичний прийом, метафора, покликана підкреслити знання і вправність Велунда. Також варто згадати, що нордична міфологія знає два племені альвів: білих (у "Старшій Едді" майже не згадуються, знані переважно з творів Сноррі Стурлусона й пізнішоï фольклорноï традиціï, британські ельфи) і чорних (гномів, кобольдів, карликів, двергів). Останні відомі великою вправністю в різних ремеслах, у тому числі й у ковальстві. Враховуючи ковальську майстерність Велунда, можна припустити, що йдеться про його спорідненість - генетичну чи культурну, тут не вартує, - саме з чорними альвами. Відтак, ельфійські вушка тут не стирчать, хе-хе.
Лебедині шати сестер є міфопоетичним маркером ïхньоï божественноï природи, актуалізованоï в нордичній традиціï в образі валькірій, що має паралелі і в інших міфологіях.
Важко сказати напевно, дочками яких саме південних королів були згадані на початку валькір'ï. Так, Хлодвера можна дуже обережно ототожнити з Хлодвігом, королем з Меровінгів, що охрестив народ франків. Кьяр же з Валланду, радше за все, є узагальненим образом римських імператорів (його ім'я виводиться із лат. Ceasar - "кесар", "цар"). Можливо, це відсилка до Карла Великого, що носив титул імператора Західноï Римськоï імперіï. Може, й ні.
[1] Хладгуд Біла Либідь (Hlaðguðr Svanhvít) - скоріше Лебединобіла, та сенс цього тропу, гадаю, цілком прозорий.
[2] Мюрквід (Myrkvið) - досл. "Ліс мороку" десь на півдні, що відмежовує світи людей та богів од зловорожого зовнішнього простору. Можливий натяк на колись неозорі ліси Центральноï Європи, що відокремлювали германців від римського світу й гунів.
[3] Сванхвіт - Хладгуд Біла Либідь.
[4] Ульфдалір (Úlfdalir) - Вовча долина.
[5] ...вепри (jöfrar) - сталий у нордичній традиціï епітет на позначення воïна.
[6] Злата нема, // гамузу Грані, // далеко, гадаю, // пагорби Райну - посилання на вольсунгівсько-нібелунгівський сюжет, один із центральних у нордичній традиціï. Грані - ім'я коня Сігурда, який заволодів скарбом дракона Фафніра, відтак гамуз (точніше, вантаж) Грані - золото, скарби (поширений кеннінг на позначення золота). Вважалося, що прокляті скарби Фафніра сховані чи на дні Райну, чи на пагорбах понад рікою - справді, далеченько від Швеціï.
[7] Сенс цього рядку полягає в тому, що Бьодвільд мала намір похвалитися перстеником перед подружками, але на ньому виявилася тріщина, тож вона пішла до Велунда, щоб він полагодив прикрасу.