- Rus
- Ukr
Коротка пісня про Сігурда
Переклад - Віталій Кривоніс.
Джерело: Журнал "Самиздат
1 Було якось, Сігурд
Гьюкі зустрів,
Вольсунг юний,
собі на шляху;
отримав довіру
двох він братів,
вони обмінялися
кревними клятвами.
2 Дари він дістав
й дівчину гарну,
Гудрун юну,
Гьюкі дочку;
пили й розмовляли
багато днів поспіль
юний Сігурд
і Гьюкі сини.
3 Потім по Брюнхільд
вони вирушали,
Сігурд і сам
з ними поїхав,
Вольсунг юний
і вправний у битві;
за себе узяв би
її, коли б міг.
4 Сігурд Південець[1]
меча клав між ними,
оголене лезо,
сяйнояскраве;
тої він жінки
не цілував,
гунський король[2]
не тримав у руках
діви, що віз
Гьюкі нащадкові.
5 Вона ще не знала,
за свого життя
ганьби і скорботи
і жодного горя,
не звідала сорому
й знати не знала;
та врешті спіткав її
присуд жорстокий.
6 Сіла вона
надворі підвечір,
таку вона мову
тоді повела:
"Хай буде Сігурд,
леґінь пригожий,
у мене в обіймах -
або хай помре.
7 Про ці я слова
пошкодую потому:
його жінка - Гудрун,
я ж - Гуннара жінка;
нас норни жорстокі
надовго з'єднали".
8 Часто блукає
вона, повна злоби,
по кризі й мерзлотам[3]
кожного вечора,
коли тая Гудрун
лягає на ліжко
і Сігурд її
огортає покровом,
коли гунський конунг
кохає дружиноньку.
9 "Ходжу я безрадісна,
сповнена смутку,
зроблю собі втіху
із темного задуму".
10 В злобі вона
готувала убивство:
"Маєш ти, Гуннаре,
втратити землі
мої і так само
мене саму;
ніколи з героєм
не буду щаслива.
11 Поїду туди,
де раніше жила
серед своїх
родичів кревних;
сяду я там
і житиму снами,
як Сігурда ти
життя не позбавиш
й не зробишся вищим
за інших героїв.
12 Хай син вирушає
слідом за батьком,
жити недовго
юному вовкові.
Як же інакше
втишитись може
помсти палання,
коли син живий?"[4]
13 Печальним став Гуннар
і зажурився,
у роздумах тяжких
сидить цілу днину;
він геть не відав
і певний не був,
як учинити
йому найкраще,
як учинити
йому найліпше,
бо коли Вольсунг
піде з життя,
буде для всіх
втрата велика.
14 Він і про інше
думав не менше:
бо не бувало
такого ніколи,
щоб королівство
княгиня полишила.
Кличе на раду
він тоді Хегні,
якому в усьому
він довіряв:
15 "Єдина мені
Брюнхільд миліша,
Будлі дитина,
жінка прегарна;
радше я власне
віддав би життя,
аніж дівочі
втратив дари[5].
16 Хотів би ти мати
скарб нашого князя?
Добре було би
золотом Райну[6]
нам володіти
і порядкувати,
сидіти в багатстві,
тішитись щастям".
17 Хегні єдине
на те відповів:
"Нам від такого
краще не буде,
коли ми мечами
зруйнуємо клятву,
клятву зруйнуємо,
й нашу довіру.
18 Нема на землі
щасливішого люду
за нас чотирьох,
народу правителів,
а поки живе
гунський Бальдр дружин[7],
величнішого
не вродить земля,
як ми п'ять синів[8]
шляхетного роду
за довге життя
у змозі зростити.
19 Я знаю напевно,
звідки йде хвиля:
Брюнхільд не може
приборкати люті".
Гуннар мовив:
20 "Гуторм повинен
скоїти вбивство,
брат наш найменший,
люттю засліплений;
він там не був,
як слово давали,
як слово давали
і нашу довіру".
21 Згодився легко
скорий на дії,
Сігурда серце
мечем прохромив.
22 Тут же помстився
герой у чертогу
і кинув меча
у скорого в діях;
Гуторма трапив
гартований Грам,
сяйне залізо
з конунга рук.
23 Його розрубало
на дві половини,
руки й голівонька
нарізно впали,
ноги летіли
аж на подвір'я.
24 Спала Гудрун
там на ложі,
геть безжурна,
коло Сігурда,
а як прокинулась,
то побачила:
друг Фрейра її[9]
лежить у крові.
25 Вона так ламала
руки свої,
що міцносердий
на ложі підвівся:
"Не побивайся ти,
Гудрун, так гірко,
жінко прекрасна,
брати твої цілі.
26 Надто ще юний
мій спадкоємець,
не зможе втекти
з вражого двору;
готують вони
чорну й нечувану
справу нову
нині на раді.
27 На тинг не зберуться
подібні до нього
сестри сини,
хоч сімох породила б.[10]
Знаю напевно,
звідки йде лихо:
Брюнхільд єдина
винна у всьому.
28 Діва мене
одного кохала,
того, хто Гуннару
шкоди не діяв;
я не ламав
даної клятви,
мене не назвуть
його жінки коханцем[11]".
29 Над конунгом жінка
мертвим зітхала
і так ламала
руки свої,
що задзвеніли
келихи в домі,
заґелґотали
гуси на дворі.
30 Тоді засміялась
голосно Брюнхільд,
Будлі дочка,
від щирого серця,
бо долинали
до слуху її
гучні голосіння
Гьюкі дочки.
31 Тоді мовив Гуннар,
вождь яструба друзів[12]:
"Певно, смієшся,
жінко злостива,
ти не від радості,
не з доброго гумору.
Чом ти тепер
зблідла з лиця,
недолі родителька?
Ти, певно, приречена.
32 Ти би була
гіднішою жінкою,
як на очах твоїх
Атлі убили б,
зріла би брата
рани криваві,
ти ще могла б їх
перев'язати.
Брюнхільд мовила:
33 "Я мужем не гребую,
добре ви билися;
та Атлі не дуже
гнів ваш злякає;
житиме він
після вашої смерті
та перевершить
всіх за потугою.
34 Скажу тобі, Гуннаре, -
хоч знаєш ти й сам, -
поквапились ви
скоїти лихо;
юна була я
і непідкорена,
всім задоволена,
в домі у брата.
35 Я не бажала
заміж іти,
поки ви, Гьюкунги,
не прибули,
вершників троє,
люду правителів,
з вашої путі
не вийшло пуття.
36 Я обіцяла ся
люду правителю,
що серед злата
на Грані сидів;
поглядом він
до вас не подібний,
ані статурою,
ані лицем,
хоч виглядали
ви вельми владно.
37 Тоді мені Атлі
мовив єдине,
що не розділить
спадку зі мною,
злата й земель,
як згоди не дам,
частки позбавить
того майна,
що мені, юній,
він обіцяв,
що мені, юній,
відрахував.
38 Тоді мені спало
на думку таке,
що мушу я битись,
убратись у бронь,
і смертні загинуть
усупереч братові;
про те би тоді
дізналися люди,
багато мужів
мали би битися.
39 Зрештою згодилась
я на умови:
сильно бажала
дари ті отримати,
персні червоні
родича Сігмунда;
іншого мужа
скарбів не воліла.
40 Кохала єдиного
я, а не інших,
не мешкала зрада
в серці валькір'ї[13];
Атлі про те
згодом дізнається,
коли він почує
про шлях мій у смерть,
41 бо не бувало
зроду, щоб рушила
жінка негідна
за іншої мужем;
то буде помста
за муки мої".
42 Гуннар підвівся,
владар звитяжний,
руки на плечі
жінці поклав;
зійшлися усі
та намагалися
здоровий глузд
їй повернути.
43 Скинула руки
чужі з плечей,
мужам не дозволила
шлях заступити.
44 Гуннар покликав
Хегні на раду:
"Хочу, щоб всі
в залі зібрались
твої та мої -
є в тому потреба! -
воїни й шлях
у смерть заступили
жінці до того,
як інша причина
прийде: тоді
хай буде, що випало".
45 Єдине тоді
Хегні промовив:
"Не заступайте
її довгий шлях,
їй повернутися
вже не судилося;
прийшла вона покручем
з матері черева[14],
вона народилась
на все лихе,
мужам багатьом
на скруху сердешну".
46 Пішов він, сумний,
розмову скінчивши,
долина ж намиста[15]
ділила дари.
47 Окинула оком
статки свої,
вбитих рабинь
і хатніх служниць;
броню золочену -
недобре на серці
було їй - вдягнула
й мечем закололась.
48 Впала на ложе
вона й обернулась
і, ранена лезом,
оголосила:
49 "Нині підходьте,
хто золота хоче,
від мене дарунків,
до ложа мого;
кожній я дам
коштовне намисто,
одяг фарбований,
плаття яскраве".
50 Мовчали усі,
хто чули те слово,
згодом усі
так відказали:
"Годі смертей,
жити хотіли б.
Не треба служницям
пошани такої".
51 Тоді передумала
жона льоновбрана,
юна за віком,
і слово промовила:
"Не хочу я людям
шкоди чи смерті
через моє
горе ніяким.
52 Хай не палають
на ваших костях
статки розкішні
чи Меньї добро[16],
як рушите ви
на зустріч зі мною.
53 Сідай нині, Гуннар,
до тебе промовлю,
сяюча жінка,
життя позбавлена;
вам не дістатися
вже до протоки[17],
хоч я сама
приречена вмерти.
54 Примиришся з Гудрун
швидше, ніж думав;
жінці кмітливій
з конунгом жити
важко із мертвим
мужем у серці.
55 Дівчинку там
матір народить,
світлою буде
мов ясний день,
мов промінь сонця
зробиться Сванхільд.
56 Гудрун даси ти
гідного мужа,
вона ж багатьох
згубить шляхетних;
щастя не буде
з їхнього шлюбу;
зробиться Атлі
її чоловіком,
Будлі нащадок,
рідний мій брат.
57 Багато я можу
лиха згадати,
що мені трапилось,
зраду, що зранила,
тож я нещасна
була за життя.
58 Будеш ти Оддрун
сильно бажати,
Атлі на те
згоди не дасть;
будете ви
потай любити;
тебе покохає,
як мала би я,
коли до нас доля
була би ласкава.
59 Атлі тебе
зле почастує,
будеш вмирати
у пастці зміїній.
60 Та незабаром
скоїться те,
що Атлі й сам
стане руїною,
щастя він втратить
і синів життя,
бо йому Гудрун
жахна на ложі
лезо встромить
у серце скорботне.
61 Краще би Гудрун,
ваша сестра,
за чоловіком
рушила мертвим,
якби дали їй
добру пораду
чи серце би мала
таке, як у мене.
62 Я тихо кажу,
та не буде вона
собі зі скорботи
життя руйнувати;
її понесуть
хвилі бурхливі
до Йонакра конунга
отчих земель.
63 [Стануть дітьми їй
і спадкоємцями],
і спадкоємцями
Йонакра[18] чада;
Сванхільд вона
вишле з країни,
їхню із Сігурдом
спільну дочку.
64 Знищить її
Біккі порада,
бо Йормунрекк
ворог живим;
так увесь рід
Сігурда згине;
Гудрун ридає
в горі страшному.[19]
65 Прошу я тебе
лише про єдине, -
буде то в світі
останнє прохання:
зведуть хай широкий
в полі чертог,
такий, щоби в ньому
стачило місця
всім, хто убитий
разом із Сігурдом.
66 Оздобіть чертог
килимами й щитами,
вбрання покладіть
і вбитих рабів;
спаліть мене поруч
із гунським героєм.
67 Спаліть мене поруч
із гунським героєм,
служок моїх
вирядіть гідно:
двох в головах
і яструбів двох[20];
все тоді зроблено
буде, як треба.
68 Між нами вкладіть
меч перснеприкрашений,
гостролезе залізо,
як ліг він між нами
на ложі єдиному,
коли звались ми
чоловіком і жінкою.
69 Тоді йому п'ятку
не відсіче
брама палат,
прикрашена перснем,
якщо я піду
слідом за ним;
подорож наша
пишною буде.
70 Бо підуть із ним
п'ять хатніх рабинь,
восьмеро слуг
гарного роду,
виховані
в батьковій хаті,
яких Будлі дав
чаду своєму.
71 Багато я мовила,
ще більше могла б,
якщо мені доля
дозволила б мовити;
мій голос урвався,
рани нуртують,
я правду казала,
тепер я помру".
Примітки і коментарі
"Коротка пісня про Сігурда" є однією з найдовших еддичних пісень. Свою назву вона дістала на противагу "Великій пісні про Сігурда", яка вважається втраченою і вірогідною частиною якої називають зокрема "Уривок із пісні про Сігурда". Той наратив був іще більшим і базувався, радше за все, на "Сазі про Вольсунгів".
Жанр цієї пісні - також елегія, цього разу від імені Брюнхільд. Її плач над власною недолею складає більшу частину тексту. Як і в інших піснях "героїчного" корпусу "Едди", тут широко використовуються прийоми поезії скальдів (алітерація і кеннінг). Також має місце протиставлення поведінського модусу Брюнхільд і Гудрун (строфа 61). У строфах 54-64 Брюнхільд виголошує пророцтво, бо знаходиться на грані смерті: вважалося, що помираючі або мертві бачать більше, ніж прості смертні (подібні приклади бачимо по всій "Едді"). Ця її промова проливає світло на подальший розвиток колізії, зафіксований у інших піснях "героїчного" корпусу. Строфи 65-70 описують поховальний обряд, характерний для воїнської аристократії давньої Півночі і язичницькі уявлення про посмертні пригоди душі, що почасти збереглися і за християнських часів (образ пекельної брами, що хутко зачиняється за тим, хто входить чи виходить до царства мертвих, див. переосмислення цього образу у казці про Семунда Мудрого і Чорну Школу).
[1] Сігурд Південець (Sigurðr inn suðræni) - натяк на південне (франкське) походження сюжету.
[2] гунський король (húnskr konungr) - тобто Сігурд; тут термін "гуни" вжито в тій же якості, як у інших піснях вживається термін "готи", себто не як етнонім, а як хейті на позначення героїв.
[3] ...мерзлотам – оригінальне jökla означає власне "льодовикам"; це вказівка на ісландську обробку сказання, позаяк льодовики - характерна деталь ісландського пейзажу, але геть не континентального.
[4] У строфі 12 йдеться про вимогу вбити малого Сігмунда, сина Сігурда і Гудрун, аби уникнути помсти. Що і було зроблено без жодних оглядок на вік.
[5] дівочі дари (meiðmum від meiðmar) - важко сказати напевне, що саме боїться втратити Гуннар: посаг Брюнхільд або її близькість.
[6] золото Райну - скарби Фафніра було сховане у Райні не Сігурдом, а Гьюкунгами вже після його вбивства.
[7] гунський Бальдр дружин (inn húnski her-Baldr) - "Бальдр війська" є кеннінгом на позначення конунга чи воїна; гунський - див. прим. до строфи 4.
[8] Про яких саме п'ятьох синів ідеться - важко сказати: відомо, що у Сігурда був один-єдиний син Сігмунд, названий так на честь батька Сігурда, і дві дочки: Сванхільд, яку згодом народила Гудрун, і Аслауг, яку народила Брюнхільд (в "Едді" нібито не згадується, проте відома з "Саги про Вольсунгів" і головно з "Саги про Рагнара Шкіряні Штани та синів його").
[9] друг Фрейра (Freys vinar) її - тобто Сігурд; друг Фрейра - кеннінг на позначення конунга.
[10] У строфі 27 йдеться про те, що жоден із синів, яких може в майбутньому народити Гудрун, не зрівняється із Сігмундом. Під "сестрою" мається на увазі Гудрун, яка є сестрою Гуннара й Хегні.
[11] його жінки коханцем - в оригіналі "другом" (vinr).
[12] вождь яструба друзів (gramr haukstalda) – від hauk-staldar, "супутники яструба", тобто воїни. Походження цього образу не зовсім ясне: або йдеться про звичай полювання із ловчим соколом/яструбом, або це з того ж ряду, що "годувати орла", тобто вбивати у битвах людей, чиї трупи згодом жертимуть яструби.
[13] ...валькір'ї (men-Skögull) - власне, "смертної Скогулль": важко сказати, чи йдеться саме про Брюнхільд, або ім'я однієї з валькірій вжито тут як хеті на позначення жінки в принципі.
[14] з матері черева (til móður kné) - точніше "на материнські коліна".
[15] долина намиста (mörk menja) - власне "марка (земля, область) намиста": кеннінг на позначення жінки, тут - Брюнхільд.
[16] Меньї добро (Menju goð) - тут кеннінг на позначення золота; Менья і Фенья - дві велетки, що мололи на чарівному жорні Гротті щастя, багатство і мир для Фроді конунга, див. "Пісню про Гротті" ("Gróttasöngr").
[17] вам не дістатися // вже до протоки - тобто "ви не повернетеся додому з подорожі (морської), загинете на чужині" (прелюдія до пророцтво про трагічний фінал мандрівки Гьюкунгів до Атлі конунга).
[18] Хто такий Йонакр конунг із строфи 63 - важко сказати напевно. Невідомо, чи був у нього якийсь історичний прототип. Його ім'я деякі дослідники інтерпретували як слов'янське (щось типу "Юнак", пор. ісл. ім'я "Sveinn" із тим ще значенням), що з огляду на сюжет, пов'язаний з його синами, може мати ґрунт. Його сини - Хамдір, Сорлі та Ерп; перші двоє вважаються синами Гудрун, а щодо сумнівного (позашлюбного, гунського) походження третього містяться лише натяки; Гудрун він доводиться пасинком.
[19] Строфа 64 містить натяк на події, що відбулися у "Підбурюваннях Гудрун" та у "Пісні про Хамдіра". Йормунрекк - король остготів Ерманаріх, який узяв шлюб із Сванхільд, дочкою Гудрун. Його радник Біккі намовив Рандвера, сина Йормунрекка, спокусити Сванхільд, а тоді все розповів королю. Йормунрекк велів сина повісити, а жінку кинути під копита коням. За це йому поїхали мститися сини Йонакра, брати Сванхільд. Цей сюжет збігається із повідомленням Йордана про напад на Ерманаріха двох братів із народу росомонів (Саруса та Амміуса), які теж мстилися за вбиту сестру. Відомо, що володіння Ерманаріха були розташовані на берегах Чорного моря (в т.ч. і на теренах сучасної України) і сусідили із краями, населеними слов'янами та залишками іраномовного населення (скіфи, сармати, алани тощо). Відтак Йонакр і його сини могли бути як слов'янами, так і сарматами, або й якогось змішаного походження: наразі немає певності щодо етнічної приналежності згаданих росомонів.
[20] двох в головах // і яструбів двох (tveir at hofðum // ok tveir haukar) - не зовсім ясне місце. У англійському перекладі Генрі Белоуза так: "Two at his head // and two at his feet, // A brace of hounds // and the pair of hawks" ("Двох в головах і двох коло ніг, собачі ошийники і пару яструбів"). Імовірно, при запису пісні виникла помилка, яку Белоуз спробував виправити, наголошуючи на тому, що це місце являє собою парафраз із "Саги про Вольсунгів". Так чи інакше, ця та інші строфи ілюструють уявлення про те, що і на тому світі померлому аристократові могли знадобитися розкішні речі, раби, мисливські тварини, зброя тощо, тому їх ховають разом. Утім, це стосується не лише германської традиції. Варто додати, що кремація в Ісландії не практикувалася, та й вже за доби вікінгів вважалася пережитком давнини. Це може вказувати на глибоку архаїчність сюжету.