- Rus
- Ukr
Друга Пісня про Ґудрун
Вважається найдавнішою піснею “Старшої Едди” й загалом циклу про Сіґурда та Вьольсунґів, датується приблизно першою половиною Х століття. Також відома під назвою "Давня Пісня про Ґудрун". Переклад та примітки – Ілько Біленко-Шумахер. Перекладач присвячує цю роботу Йозефові Шумахеру.
Конунґ Тьйодрєк[1] був у Атлі й втратив там майже усіх своїх людей. Тьйодрєк та Ґудрун скаржилися одне одному на свої нещастя. Вона заговорила до нього так:
1. Дівчинкою була я незайманою, -
матір мене породила
в світлиці яскравій, -
любила братів я,
доки мені Ґьюкі
золота не дав.
Золото дав
і за Сіґурда видав.
2. Був тоді Сіґурд
перед синами Ґьюкі,
як цибуля зелена,
що з трави виринає,
чи як стрункий олень
серед диких тварин,
або як сяюче червлене золото
серед сірого срібла.
3. Заздрили мені
мої брати,
що я мужа маю
кращого за всіх;
спати вони не могли,
ні справи вирішувати,
доки вони Сіґурда
зі світу не зживуть.
4. Ґрані[2] їхав на тінґ, -
гуркотіла земля, -
але Сіґурд
сам не приїхав;
всі коні були
мокрі від поту,
втомлені були
везти убивць.
5. Ходила я плакати
з Ґрані говорячи,
вся залита слізьми
його я допитувалась;
похнюпився Ґрані,
до трави похилився,
про те він знав,
що хазяїн вже мертвий.
6. Я довго вагалась,
довго голову ламала,
перш ніж я запитала
в людей, що бачили все.
7. Похилив голову Ґуннар,
сказав мені Гьоґні
про Сіґурда
час смертний:
“Лежить посічений
там за рікою,
Ґотторма вбивця[3],
відданий вовкам.
8. Дивися, он Сіґурд
на південній дорозі;
ти чуєш, як там
вороння кричить? –
це ділять здобич
щасливі птахи,
хижаки завивають
над мужем твоїм.”
[Ґудрун каже:][4]
9. “Навіщо ти, Гьоґні,
мені й так печальній
про жахи такі
хочеш оповідати?
Хай серце твоє
вороння розриває
в далекій країні
незнайомих людей!”
10. У відповідь Гьоґні
лише одне сказав,
темномудрий,
від горя великого:
“То було б, Ґудрун,
більшим гріхом,
якби серце моє
вороння розривало.”[5]
11. Тоді сама я пішла
від тієї розмови
аби побачити
здобич хижаків;
не припадала, плачучи,
ані руки не заламувала,
не нарікала,
як інші жінки,
сиділа спокійно
поруч зі Сіґурдом.
12. Ніч мені видавалась
темнішою з ночей,
коли скорбна сиділа я
поруч зі Сіґурдом;
завивали вовки
й видавалось на краще,
аби вони взяли
і порвали мене,
або ж щоб згоріла я,
наче береза.
13. Спускалась я з гір
п’ять довгих днів,
доки палат Гальві[6]
не побачила дахи.
14. Сиділа я з Торою
сім півріч,
донькою Гакона[7]
в данській землі;
вона мене розважала,
вишиваючи золотом
палати південні
та лебедів данських.
15. Ми вишили з нею
так воїнів гру[8];
і на гобеленах
постали герої,
червоні щити,
воїни гунські,
з мечами й щитами,
в шоломах міцних.
16. Корабель Сіґмунда[9]
відпливав від землі,
весь в золотих обличчях
і розписаний з боків;
вишили ми ще,
як вони бились,
Сіґар і Сіґґєйр[10],
на півдні у Фьйоні[11].
17. Тоді дізналася Ґрімгільд[12],
ґотська[13] дружина,
що я там
перебувала […][14]
вона відклала вишивання
й прикликала синів,
похмура жінка,
аби спитати,
хто б хотів із синів
сестрі відшкодувати
або за мужа при дорозі
вбитого відплатити.
18. Готовий був Ґуннар
запропонувати золото,
аби залагодити провину,
й так само Гьоґні.
Вона спитала усіх трьох,
хто їхати хоче,
сівши в сідло
возом керувати,
конем їхати,
за соколом слідувати,
з лука пускати
стріли свої.
19. Вальдар Данський
із Яріцлєйвом,
Еймод був третім
разом із Яріцскаром[15],
увійшли тоді,
подібні на ярлів,
Ланґбарда[16] дружинники,
в червоних накидках,
в короткій броні,
високих шоломах,
з мечами у піхвах,
каштановолосі.
20. Кожен хотів мені
подарунок піднести,
подарунок піднести
і розрадити словом,
наче могли вони мене
із суму вирвати
таким чином, -
але я не піддалась.
21. Піднесла мені Ґрімгільд
ріг із напоєм
прохолодним, терпким,
щоб забула я про горе;
було його зварено
зі сили землі,
крижаної води морської
та синової крові.
22. Було на тім розі
багато різних символів
намальовано й вибито, -
прочитати я їх не могла, -
довга вереску риба[17],
землі Гаддінґі
колос незрізаний[18],
нутрощі звірів.
23. Було у тім вариві
бід пребагато,
квіти з дерев
і жолуді спалені,
роси вогню[19],
нутрощі жертв,
відварена свиняча печінка,
що провину загладжує.
24. Й тоді я забула,
що сказано було,
усі слова,
в широкій залі;
прийшли конунґи
до колін моїх троє,
перш ніж вона сама
до мене звернулась.”
Ґрімгільд сказала:
25. “Дам я тобі, Ґудрун,
золото в дарунок,
більшість скарбів
твого мертвого батька,
червоні персні,
Гльодвєра землі[20],
всі килими –
за палого конунґа.
26. Гунських дів,
ткаль майстерних,
що золотом шиють,
на розраду тобі;
будеш хазяйкою
всіх скарбів Будлі[21],
вбирайся у золото
й вийди за Атлі.”
Ґудрун сказала:
27. “Не хочу я
такого шлюбу,
не піду я
за Брюнгільд брата;
мені не личить
зі сином Будлі
сім’ю ростити,
щасливо жити.”
Ґрімгільд сказала:
28. “Не варто зопалу
зло говорити,
хоч ми й були перші
причиною горя;
все буде, неначе
обидва живі ще
Сіґурд та Сіґмунд[22],
роди лиш синів.”
Ґудрун сказала:
29. “Не можу я, Ґрімгільд,
тішитися з того,
в ім’я коханого
надії множити,
відколи Сіґурдову
кров із серця
вовки та ворони
разом відпили.”
Ґрімгільд сказала:
30. “Тепер маю для тебе
серед усіх кращого,
в світі всьому знаного
доблесного воїна;
тож житиме він
довіку з тобою;
самотньою будеш,
якщо не скоришся!”
Ґудрун сказала:
31. “Я цього не сприйму,
повна прокльонів,
що хочеш в ярмо
запрягти мене силою;
він Ґуннарові вчинить
зло найстрашніше,
а також у Гьоґні
виріже серце;[23]
не заспокоюсь я,
доки життя не візьму
у того, хто хоче
згубити братів.”
32. Плачем зайшлася Ґрімгільд,
ведучи далі мову,
біди синів своїх
передбачаючи,
знала вона,
що їх чекає:
Ґрімгільд сказала:
33. “Ще дам тобі землю,
людей на додачу,
Вінбьйорґ та Вальбьйорґ[24],
якщо забажаєш;
володій ними вічно,
але, доню, скорися!”
Ґудрун сказала:
34. “Що ж, оберу я
кого-небудь з конунґів,
проте лише з примусу
рідних своїх;
не буде у мене
життя безхмарного,
та загибель братів
не врятує дітей моїх.”[25]
35. Всі скочили на коней,
хто був при тому,
а вальські[26] дружини
у вози сідали;
сім днів ми їхали
землями холодними,
а інші сім
ми ще й веслували,
треті сім днів
мандрували ми сушею.
36. Тоді стражі воріт
високого міста
упустили всередину
нас подорожніх.[27]
37. Розбудив мене Атлі,
я й сама неспокійна була,
недобре передбачаючи, -
загинуть близькі.
Атлі сказав:
38. “Мені так нещодавно
норни віщували, -
розгадали ті сни,
що мене турбували, -
“бачив я тебе, Ґудрун,
Ґьюкі донько,
з мечем, що пронизує
мене. Я мертвий лежу.”
Ґудрун сказала:
39. “До вогню
нам сниться залізо,
до пихи та бажання –
жіночий гнів;
мушу я тобі, поза ненависть
власну, випалити зло,
співчувати та лікувати,
хай це й не приємно мені.”[28]
Атлі сказав:
40. “Снилось мені, ніби тут у саду
пагони впали,
кущі молоді,
що я їх саджав тут;
їх вирвано з корінням,
кров’ю омито,
на стіл подано –
чекають, щоб з’їв я їх.
41. Я снив, що власноруч
яструбів запускав я,
спраглих до їжі,
лиху на здобич;
бачив серця їх,
з медом я їв їх,
ковтаючи горе,
перемащені кров’ю.
42. Я снив, що власноруч
щенят відпустив я,
не маючи талану,
вони обидва скавучали;
плоть снив я їхню,
що їжею стала,
і змушений був
я їсти її.”
Ґудрун сказала:
43. “То воїни обговорювати
полювання своє будуть
і будуть білій здобичі
голови рубати:[29]
вона буде мертва
ще до приходу ночі,
нетривала в неї доля –
вся з’їдена буде.”
Атлі сказав:
44. “Не буду лягати
і спати не буду,
з надією в серці;
так я до всього готовий…”[30]
Примітки:
[1] Конунґ Тьйодрєк – Король остґотів Теодоріх, відомий також як Дітріх Бернський (Дітріх з Берну).
[2] Ґрані – Кінь Сіґурда.
[3] Ґотторма вбивця… – Ґотторм – молодший брат Ґуннара та Гьоґні, якого найчастіше називають безпосереднім вбивцею Сіґурда (адже Ґуннар та Гьоґні склали братню обітницю зі Сіґурдом, Ґотторм же в ній участі не брав). Далі історія його загибелі в різних джерелах різниться. Вбивцею Ґотторма тут є безпосередньо Сіґурд.
[4] В оригінальному тексті дана ремарка відсутня.
[5] Цією фразою Гьоґні каже Ґудрун, що його смерть (її брата) для неї мала б бути більшим горем, аніж смерть Сіґурда, адже він не є їй рідним по крові.
[6] Гальві – Вітчим Сіґурда, другий чоловік Сіґурдової матері Гьйордіс.
[7] Тора та Гакон більше ніде не зустрічаються, ідентифікувати їх важко.
[8] Воїнів гра – Битва.
[9] Сіґмунд – Батько Сіґурда.
[10] Сіґар і Сіґґєйр – Данські конунґи, батько і син відповідно. Сіґґєйр був чоловіком сестри-близнючки Сіґмунда Сіґню.
[11] Фьйон – Сучасний данський острів Фюн.
[12] Ґрімгільд – Матір Ґудрун.
[13] Ґотами скандинави називали всі германські народи.
[14] Далі в тексті відсутній фрагмент.
[15] Імена посланців Атлі (див. прим. 17), які ідентифікувати важко. Дехто вважає їх гунськими конунґами (крім Вальдара, про якого просто в тексті зазначено, що він данець), дехто окрім Вальдара виділяє ще два слов’янських (руських) імені – Яріцлєйв (може бути Ярославом Мудрим) та Яріцскар (можливо, Володимир Великий, від швед. skar – воля).
[16] Ланґбард – Дослівно “Довгобородий”. Швидше за все так називають Атлі, хоча дехто припускає посилання на ланґобардів (що, в принципі, є малоймовірним).
Атлі – Аттіла (396 – 453), вождь гунів від 434 року, Римський імператор від 445, захопив майже усю Східну та Центральну Європу та частину Азії.
Ланґобарди – “Довгобороді”, германське плем’я.
[17] Вереску риба – Змія.
[18] Землі Гаддінґі колос незрізаний – Водорість. Земля Гаддінґі – Море.
[19] Роси вогню – Сажа.
[20] Гльодвєр – Скандинавський варіант французького імені Людовік/Людвіґ. Про цього конкретного конунґа інформація відсутня. Можна припустити, що Ґрімгільд обіцяє Ґудрун в подарунок землі на території Фраккланду.
[21] Будлі – Батько Атлі (за деякими джерелами, включно з цією “Піснею…” – батько ще й Брюнгільд, дружини Ґуннара. Брюнгільд та Ґудрун мали сварку між собою, яка за деякими джерелами й призвела до загибелі Сіґурда).
[22] Сіґмунд – Син Сіґурда та Ґудрун, якого було вбито за заповітом Брюнгільд. Названий так на честь свого діда й батька Сіґурда.
[23] Тут Ґудрун говорить про ті речі, які стануться насправді в майбутньому, після її шлюбу з Атлі. Доволі розповсюджений в скандинавському (та й германському) епосі поворот подій – герої знають, що буде наступним в разі їх тих чи інших вчинків, але не противляться власній долі. Так ще перед знайомством зі Сіґурдом, Ґудрун знала, що її майбутній чоловік рано загине, проте все одно одружилася з ним. Деякі дослідники припускають, що таким чином автори цих творів підкреслювали вищість долі над бажаннями людей (і навіть богів) і неможливість впливу на власне майбутнє, яке давно вже вирішене норнами – дівами, які тчуть людську долю.
[24] Вінбьйорґ та Вальбьйорґ – Швидше за все, вигадані географічні назви (принаймні ідентифікувати їх досі не вдалося).
[25] Ще одне посилання на невідворотність майбутніх подій: діти Ґудрун від Атлі загинуть після смерті братів Ґудрун, також в іншій пісні діти Ґудрун від третього шлюбу загинуть на території сучасного півдня України (Таврії) через власну незлагодженість в діях.
[26] Вальські дружини – Тут маються на увазі просто чужинці (хоча Белловс вважає, що автор мав на увазі рабинь).
[27] Більшість дослідників зазначає, що між цією та наступною строфами існує велика прогалина втраченого тексту.
[28] Доволі незрозуміла частина тексту. Можна припустити, що навіть не кохаючи Атлі, Ґудрун все одно має в якості його дружини виходжувати його після тяжкого поранення й припалювати йому рану, аби та не кровоточила і швидше загоїлась.
[29] Більшість дослідників вважає, що попри слова про полювання, тут йдеться все ж таки не про спійманих звірів, а про рибу.
[30] На цьому місці пісня обривається.